Якщо особа вчиняє кілька злочинів, які утворюють сукупність, питання звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію вирішується після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК України. При цьому амністія до такої особи може бути застосована, якщо кожен зі злочинів підпадає під дію закону, яким оголошено амністію.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, який залишив без зміни вирок місцевого суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 190 КК України (шахрайство) до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин (на підставі п. «в» Закону України «Про амністію у 2016 році» її було звільнено від відбування покарання за цей злочин), а також засудження її за ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України особа була звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і на неї покладено обов’язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
ОП ККС ВС задовольнила касаційну скаргу з огляду на таке.
Аналіз норм КК України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» дає змогу дійти висновку, що амністія: застосовується щодо певної категорії осіб, а не до покарання за кожен окремий злочин; полягає у звільненні засуджених чи осіб, вирок щодо яких не набрав законної сили, від відбування покарання, а не від його призначення (крім випадків індивідуальної амністії, передбачених ст. 85 КК України та Законом України «Про застосування амністії в Україні»); оголошується законом про амністію, який повинен відповідати положенням Конституції України, КК України та Закону України «Про застосування амністії в Україні».
Як убачається з матеріалів справи, визнавши доведеною винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, який є умисним злочином невеликої тяжкості, та встановивши наявність на утриманні особи двох неповнолітніх дітей, стосовно яких вона не позбавлена батьківських прав, суд дійшов висновку про можливість звільнення засудженої від відбування покарання за цей злочин на підставі акту амністії.
Разом із тим суд не врахував, що інститути звільнення від покарання та звільнення від відбування покарання – різні за правовою природою. У першому випадку особа може бути звільнена від покарання без його призначення. Натомість інститут звільнення від відбування покарання, одним із видів якого є амністія, може бути застосований лише після завершення процедури призначення покарання, обов’язковою стадією якої відповідно до приписів статей 70, 71 КК України є визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та/чи сукупністю вироків.
З огляду на те, що особа вчинила не один, а два злочини, які утворюють сукупність, питання звільнення її від відбування покарання, у тому числі на підставі закону про амністію, повинно вирішуватися після застосування положень ст. 70 КК України та визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.
Водночас особа могла бути звільнена від відбування покарання на підставі закону про амністію лише за умови, що жоден зі злочинів, які утворюють сукупність, не виключає можливості застосування амністії. Оскільки за вироком суду окрім умисного злочину невеликої тяжкості особу також визнано винною у вчиненні умисного тяжкого злочину, то можливість звільнення її від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» виключається.
Із повним текстом постанови об’єднаної палати ККС ВС у справі № 148/871/17 (провадження № 51-3391кмо19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87951204, а з окремою думкою суддів − http://reyestr.court.gov.ua/Review/87902056.
_03_03.png)
