Систематизований покажчик постанов Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції (узагальнення проведено суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області Денисом Бароніним)

Систематизований покажчик постанов Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції, станом на 02 грудня 2019 року (узагальнення проведено суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області Денисом Бароніним, регулярно оновлюється та доповнюється).

* Цей покажчик сформований для забезпечення зручного пошуку постанов за потрібною тематикою або для контекстного пошуку з використанням комбінації клавіш Ctrl + F (після чого у пошуковому рядку слід вказувати потрібне ключове слово або корінь слова, наприклад «кредит», «недійсн», «625» тощо). Кожний абзац містить гіперпосилання в ЄДРСР на відповідну постанову, яка відкривається при натисканні на текст абзацу.

** Постанови в тих справах, де Велика Палата Верховного Суду робила схожі висновки (як правило, з приводу юрисдикції спорів), включені до покажчику один раз по одній з подібних справ.

*** До цього покажчику включалися лише ті постанови, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції. Наприклад, більшість постанов з приводу розмежування господарської та адміністративної юрисдикції до покажчику не включалася.

Інші корисні посилання:

- Систематизований покажчик постанов Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, які можуть бути корисні для суддів І інстанції (узагальнення проведено головою Гребінківського районного суду Полтавської області Лесею Федорак).

- Правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України у справах цивільної та кримінальної юрисдикції (структуризація проведена Апеляційним судом Чернівецької області).

 

СПОРИ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

Спори про самочинне будівництво

• Аби новостворене майно стало об’єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

 

• Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

 

Спори про право власності та інші речові права володіння чужим майном

• У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду  для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно.

 

• Для припинення права суб'єкта господарювання (юридичної особи) на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

 

• Скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що стала підставою для оформлення замовником будівництва права власності на об'єкт нерухомого майна, вплине на права й обов'язки цього замовника, зокрема, в частині можливості експлуатації відповідного об'єкта нерухомості. А тому належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована). Якщо замовник будівництва після реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на цей об'єкт відчужив його іншій особі, така особа за умови, що до неї відсутні позовні вимоги, має бути залучена до участі у справі про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки скасування реєстрації зазначеної декларації може вплинути на права цієї особи, зокрема бути підставою для подальшого оспорювання її права власності на відповідний об'єкт.

 

• Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

 

• Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт; законність об’єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

 

 

Спори про зняття арешту з майна

• Орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

 

СПОРИ ЩОДО ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Спори щодо авторських прав

 

• Позовна вимога про публікацію у пресі інформації про допущене порушення відповідає належному способу захисту особистого немайнового права інтелектуальної власності на зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору. Встановлення кількості порушень особистого немайнового права та точних дат таких порушень не є обов'язковим для задоволення позову в частині цієї позовної вимоги.

 

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ

Загальні питання, що виникають при визначенні дійсності, недійсності або нікчемності всіх видів договорів (правочинів)

• При виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Наказ Банку не є підставою для застосування наслідків нікчемного правочину, тому не може вважатись одностороннім правочином.

 

• Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

 

• Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

 

• В абзаці другому частині другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установленим цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним.

 

• Оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв'язку з недотриманням приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі жодним законом не передбачено.

 

• Чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. Суд дійшов помилкового висновку, визнавши договір оренди в судовому порядку недійсним на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду).

 

• За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

 

• Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

 

• Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

 

• Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.

 

Спори, що виникають з договорів купівлі-продажу та їх різновидів

• Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів. У справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор торгів та переможець.

 

• З'ясувавши, що спірні договори купівлі-продажу укладені з порушенням закону, оскільки об'єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов в іншій справі, суд дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення. Посилання на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

 

• Зобов'язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов'язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб'єктами.

 

• Укладення договору про постачання електричної енергії є обов'язком постачальника електричної енергії і запропонований договір повинен відповідати типовому договору про постачання електричної енергії. Відмова постачальника електричної енергії від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та ПКЕЕ. В разі невиконання постачальником електричної енергії зобов'язання з укладення договору про постачання електричної енергії, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом зобов'язання.

 

• Якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 Цивільного кодексу України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна. Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачем з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна.

 

Спори, що виникають з договорів найму (оренди), позички

• Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

 

• Запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, неможливість використання майна згідно з умовами договору, не можуть однозначно засвідчувати неможливість використання такого майна ані відповідно до мети договору, яка не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, ані взагалі, зокрема і з метою, що не суперечить положенням договору та/або закону, а отже наведена судами обставина щодо прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 06 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України.

 

• Фактом початку та відповідно припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. Суди залишили поза увагою той факт, що в матеріалах справи немає відповідних актів приймання-передачі частини капітальної споруди орендарю, а також повернення спірного майна, у зв'язку із чим у цьому випадку визначальним для правильного застосування положень статті 629 і частини другої статті 795 ЦК України та стягнення орендної плати є встановлення періоду фактичної можливості користування орендованим приміщенням, а не самі по собі вимоги про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

 

• Згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди спірних приміщень) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Проте надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

 

• Предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є: (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

 

• Строк користування не є істотною умовою договору позички, а річ за таким договором може передаватися в користування без визначення строку. У такому разі якщо строк користування річчю не може бути визначений відповідно до мети користування нею, за аналогією закону має застосовуватися частина друга статті 763 ЦК України, відповідно до якої якщо строк найму не встановлений, то договір найму вважається укладеним на невизначений строк; кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а в разі найму нерухомого майна – за три місяці.

 

• Висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача пені за прострочення орендних платежів у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір пені, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

 

Спори, що виникають з договорів надання послуг, в тому числі житлово-комунальних

• Виходячи з положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

 

• Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.

 

• Відповідно до статті 907 ЦК України порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін. Висновки постанови Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1584цс17 стосовно застосування цієї статті у конкретних правовідносинах за участю ТОВ «Авто Просто» не суперечать висновкам, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду.

 

• Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, адже зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб відбулася після ухвалення судового рішення.

 

• Нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі у спірний період здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, які в подальшому були скасовані постановами суду. Суд першої інстанції помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів.

 

• Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

 

Спори, що виникають з договорів страхування

• Законодавство України не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. Відтак, помилковим є висновок судів про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат.

 

• Для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.
• Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

 

• Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

 

• Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового (добровільного) страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

 

• Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

 

• Розглядаючи позовні вимоги, заявлені до винної у настанні страхового випадку фізичної особи, про стягнення з неї такої суми виплаченого потерпілому його страховиком страхового відшкодування, яка перевищує обов'язковий ліміт відповідальності страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суд з'ясовує у цієї особи, чи має вона укладений договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності на суму, що перевищує ліміт відповідальності її страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У разі встановлення факту наявності такого договору суд згідно з вимогами статей 51 і 53 ЦПК України залучає страховика за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним з особою, винною у настанні страхового випадку, співвідповідачем або третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача та вирішує спір за правилами того судочинства, в якому було розпочате провадження.

 

Спори, що виникають з договорів позики (в тому числі з розписок)

• Частина перша статті 1048 ЦК України щодо одержання від позичальника процентів від суми позики застосовується лише у випадку правомірної поведінки боржника. Стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами відбувається згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

 

• У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

 

• Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

 

• За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

 

• У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов’язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договороммеханізму (формули) їх застосування та нарахування.

 

Спори, що виникають з договорів кредиту

• Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

 

• «Курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

 

• У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

 

• Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який був на власний розсудзмінений кредитором в частині умов щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

 

• Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

 

• Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

 

• За своєю суттю кредитний договір є результатом точної, досягнутої раніше сторонами домовленості в цивільному обігу про порядок взаємовідносин щодо надання та повернення грошових коштів, де перераховані всі права і обов'язки сторін, в тому числі чітко визначено його ціну, порядок розрахунків, терміни виконання умов й інші необхідні елементи, тобто породжує цивільно-правові наслідки для сторін, що виключає віднесення правовідносин до публічно-правових. Якщо на етапі узгодження предмета і умов кредитного договору позичальник та кредитор як рівноправні сторони у правовідносинах та суб'єкти приватного права, діючи вільно, на власний розсуд визначили його істотну умову (ціну договору) у виді грошової одиниці певної держави (іноземна валюта), що згідно зі статтями192, 533 ЦК України може використовуватися як засіб розрахунку в Україні, тобто є об'єктом цивільних прав, проведення грошових розрахунків за кредитним договором чи їх нездійснення згідно з умовами такого договору, незалежно від валюти кредитування, свідчить, що такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер.

 

• Розмір позики (кредиту), розмір відсотків за користування кредитом та строк, на який передано кошти і протягом якого позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки, є істотними умовами кредитного договору.

 

• Направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд – виконати боржником обов’язок з дострокового повернення кредиту.

 

• Стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов’язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов’язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб’єктів правовідношення у зв’язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов’язанні. Саме в цьому разі підстава припинення цивільно-правового зобов’язання не залежатиме від волі сторін.

 

• Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

 

• Чинне законодавство не передбачає такого способу захисту як визнання факту не здійснення Банком операції, і укладений між сторонами кредитний договір також не передбачає такого способу захисту прав та інтересів заінтересованої особи.

 

Спори, що виникають з договорів поруки

• Після спливу строку виконання основного зобов'язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.

 

• Умови договору поруки про дію договору до настання певних обставин не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу.

 

• Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

 

• На правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

 

• Відповідно до вимог 553 ЦК України договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає і існує лише за умови існування основного, забезпеченого договору, яким у даному випадку є кредитний договір. Акцесорний договір не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя. Вимоги пункту 14 статті 6 Закону № 1701-IV щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюється на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов'язання за споживчим договором.

 

• Порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

 

Спори, що виникають з договорів іпотеки

• Лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

 

• З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

 

• Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення вимог кредитором до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою.Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.

 

• Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону №898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

 

• Кредитний договір є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним.

 

• Внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді.

 

• В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

 

• Розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання.

 

• Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

 

• Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

 

• Заявляти вимогу про визнання договору іпотеки недійсним відповідно до положень, встановлених для захисту права спільної власності, можуть лише суб’єкти, яким належить таке право, тобто вданому випадку – члени фермерського господарства чи їх правонаступники.

 

• Реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов’язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону № 1206-VII. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

 

• У ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов'язанням. Пункт 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачає заборони та не обмежує іпотекодержателя у праві в порядку та у спосіб, визначені Законом України «Про іпотеку» й іпотечним договором, задовольнити вимоги щодо невиконаного зобов’язання за рахунок предмета іпотеки.

 

• Визнання незаконною вимоги іпотекодержателя про усунення порушень не може бути самостійним предметом позову. Така вимога підтверджує, зокрема, намір іпотекодержателя реалізувати право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору. А тому ця вимога є одним із письмових доказів, необхідних для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які входять до предмета доказування.

 

• Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосібзадоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

 

• Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними.

 

• Загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб’єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

 

• Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України «Про нотаріат», та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

 

• Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов'язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

 

• Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача щодо іпотечного майна у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

 

Спори, що виникають з договорів застави

• Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

 

• Встановивши, що позивач не надав витягу з державного реєстру обтяжень на підтвердження наявності чи відсутності інших обтяжувачів для перевірки виконання вимог, передбачених статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет застави.

 

Спори, що виникають з договорів факторингу та відступлення прав вимоги

• Великою Палатою Верховного Суду проведено детальний аналіз ознак, що розмежовують договір факторингу і правочин щодо відступлення прав вимоги (цесії). Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

 

Спори, що виникають з договорів банківського вкладу

• Під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою.

 

• Оскільки вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами в межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів, то його уповноважена особа не є належним відповідачем за вимогами про стягнення такого відшкодування чи його частини.

 

• Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів. Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав.

 

• Чинним законодавством не передбачено обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором.

 

• Виходячи зі змісту статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню на підставі цієї норми права, мають бути зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У разі якщо зобов'язання підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США, то такі вимоги не є однорідними з огляду на те, що євро та долар США є різними валютами, які не є рівнозначними.

 

• Зобов’язання банку з повернення коштів за договором банківського вкладу вважається виконаним з моменту їх повернення вкладникові готівкою або надання реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд. У разі перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використовувати ці кошти зобов’язання банку з повернення вкладу не є виконаним.

 

• Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.

 

• Суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

 

Спори, що виникають з договорів про банківський рахунок

• Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов’язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

 

Спори, що виникають з договорів підряду

• Договір підряду – це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. При чому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту. В оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору. Обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) закон покладає саме на замовника.

 

• Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Зважаючи на погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), договір підряду сторони уклали. Проте, у такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

 

• Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, то суд відхиляє доводи про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим договором та їх прийняття позивачем.

 

Спори, що виникають з попередніх договорів

• Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства. Наслідків, про застосування яких просить позивач (зобов’язання укласти договір), немає ні у попередньому договорі, ні у цивільному законодавстві України.

Спори, що виникають з приводу стягнення неустойки

• Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

 

Спори з приводу застосування статті 625 ЦК України, які не увійшли до інших категорій спорів

• Та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов'язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

 

• Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов’язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов’язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

 

• Зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права за захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов’язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов’язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

 

Спори, що виникають з договорів про спільну діяльність

• Висновки судів про те, що до завершення будівництва об'єкту нерухомості, а саме 4-кімнатної квартири, а також місця паркінгу, і введення їх в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт, є правильними. Встановивши під час розгляду справи, що відповідачем не виконувалися належним чином взяті на себе зобов'язання, а також, враховуючи, що будинок на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об’єкти.

 

 

СПОРИ ПРО НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Спори про відшкодування шкоди

• Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, а грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

 

• У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

 

• На виконання постанови суду про зобов'язання здійснити позивачу перерахунок пенсії та виплатити заборгованість за нею було відкрито виконавче провадження, а тому стягнення зазначеної суми в цивільній справі на підставістатті 1166 ЦК України є подвійною відповідальністю за одне й те ж зобов'язання, що відповідно до положень Конституції України є недопустимим.

 

• З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

 

• Судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України.

 

Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

• У справі про визначення розміру середньомісячної заробітної плати та відшкодування майнової шкоди за період відсторонення від роботи у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності належним способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою про визначення розміру середнього заробітку, який особа втратила внаслідок незаконних дій, та стягнення визначених сум за рахунок коштів державного бюджету.

 

• Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Суди першої й апеляційної інстанцій визначили моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навели належного обґрунтування такому висновку.

 

• Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що тривалим розглядом спочатку кримінальної справи, а потім кримінального провадження стосовно позивача, застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану. Крім того, місцевий суд правильно також вирішив позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу. Зобов'язуючи ДКС України списати у безспірному порядку зазначені суми з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, місцевий суд правильно керувався нормами матеріального права.

 

• Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

 

• Питання наявності між сторонами деліктних зобов’язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

 

• Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (у зв’язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

 

• Судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України.

 

Спори про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

• Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, та несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

 

• Аналіз норм статей 1187 та 1172ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки  - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

 

• Стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб’єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.

 

• В контексті частини 1 статті 128 КПК України юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, може бути МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ». Залучення МТСБУ як цивільного відповідача узгоджується зі статтями 62, 128 КПК України.

 

• Для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ», не є обов’язковим.

 

Спори про спростування недостовірної інформації та відшкодування шкоди, завданої приниженням честі, гідності, ділової репутації

• Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

 

• При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Спори про страхові виплати у зв'язку з утратою професійної працездатності

• Постановами КМУ № 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Однак, зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Ці підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

 

• Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України № 717-V від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

 

• Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

 

Спори з приводу безпідставно набутого майна

• Висновки судів про необхідність нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК є помилковими. Стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань. У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

 

• Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

 

• Ухвалою господарського суду визнано недійсною в частині стягнення з позивача суми виконавчого збору постанову відділу примусового виконання. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення відділом примусового виконання виконавчого збору, у зв'язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України. Помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейську службу (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

 

• Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Положення глави 83 ЦК застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

 

СПОРИ У СПРАВАХ ПРО СПАДКУВАННЯ

• Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення вимог кредитором до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.

 

• Аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (доплат до пенсії). Оскільки спадкодавцем за життя було здійснено перерахунок пенсії на підставі постанови суду, позивачка як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена спадкодавцю, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії.

 

• Оскільки зобов’язання з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії не є нерозривно пов’язаним з особою, на яку відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації, і якій призначена субсидія, таке зобов’язання зі смертю цієї особи не припиняється, а обов’язок з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії входить до складу спадщини.

 

• Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця належить не останньому, і вказане майнове право не входить до складу спадщини після загибелі військовослужбовця, а набувається у зв’язку з фактом його загибелі, приписи ЦК України щодо спадкування незастосовні до регулювання спірних правовідносин між матір’ю та батьком загиблого. Тому, інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України, не може бути застосований до правовідносин щодо усунення фізичної особи від права на отримання одноразової грошової допомоги, пов’язаної із загибеллю сина-військовослужбовця.

 

• Лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. До спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються.

 

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори у справах про вселення та виселення

• До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Позов про виселення є негаторним.

 

• Частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

• Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.  Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, який є особою з інвалідністю ІІ групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясував, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України).

 

Спори стосовно службового житла

• Пункт 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями не містить вичерпних підстав для зняття військовослужбовця з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки передбачає можливість зняття особи з обліку й в інших передбачених законодавством випадках. Пункти 2.17, 2.19 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями також не передбачають підстав для залишення особи на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, з огляду на її звільнення у запас у зв'язку з закінченням строку дії контракту та наявністю лише 13 років календарної вислуги.

 

• Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Разом з тим, суд даючи оцінку відповідності виселення відповідачів критерію пропорційності, лише вказав, що особа не надала жодних аргументів про неможливість її виселення без надання іншого житлового приміщення, та зазначив про визнання позовних вимог. Суди мають надавати оцінку виселення в контексті принципу пропорційності.

 

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори щодо земель лісогосподарського призначення

• Місцевий суд, з з'ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність права держави на спірну земельну ділянку, у зв'язку із чим правильно визнав незаконним та скасував рішення сільради від у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення фізичній особі земельної ділянки площею для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність.

Спори щодо земель рекреаційного призначення

• Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення.

 

Спори щодо земель водного фонду

• Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

 

• При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

 

• Незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця).

 

• Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є селищна рада. А тому виконавчий комітет селищної ради своїм рішенням про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок перевищив свої повноваження та передав у приватну власність землі, які відносяться до категорії земель водного фонду.

 

Спори щодо земель оборони

• Правочини, що передбачають відчуження земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, здійснюються з обов'язковим наданням Кабінетом Міністрів України, як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження. Виникнення права власності на нежитлові будівлі, розміщені на земельній ділянці, що перебувала у постійному користуванні, в осіб, які згідно земельного законодавства не можуть бути суб'єктами права постійного користування, не є підставою для переходу права постійного користування на землю до названих осіб і не зумовлює автоматичного набуття права оренди такої земельної ділянки.

 

• Проведення інвентаризації землі при наявній у відповідача інформації про належність її до земель оборони свідчить про протиправність оскаржуваних рішень. Позивач не може бути позбавлений законного права користування земельною ділянкою на тій підставі, що земельна ділянка не використовується або використовується нераціонально з огляду на її правовий статус. Враховуючи правовий режим спірних земельних ділянок оборонного значення, оскаржуване рішення порушує охоронювані законом права позивача на користування ними та спрямоване на подальше вилучення і передачу у власність іншим особам.

 

Способи захисту прав у земельних відносинах

• Прийняте РДА (як суб'єктом владних повноважень) розпорядження про передачу громадянам у власність земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує їх реального захисту.

 

• Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

 

• Суди, з'ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте сільрадою з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

 

• Суд не врахував права органу місцевого самоврядування вирішувати питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення. Зобов'язання судом внести певні зміни до рішення міської ради за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції.

 

• Право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування).

 

• Позовні вимоги щодо набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, мають бути заявлені до осіб, на ім'я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов'язків.

 

• Збитки та земельний податок є різними за правовою природою зобов’язаннями. В разі несплати земельного податку належним способом захисту є стягнення земельного податку, а не збитків, а належним позивачем має бути орган доходів і зборів, а не міська рада як уповноважена власником землі особа.

 

• У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України, а не відшкодування збитків.

 

• Позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки підлягають розгляду в одному провадженні разом з іншими позовними вимогами: про визнання недійсними розпорядження РДА, рішень сільради, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, адже такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

 

• При добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов’язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність. Належними відповідачами у таких справах є особа, яка є власником чи користувачем суміжної земельної ділянки та отримала оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку, а також орган місцевого самоврядування, який вирішив питання про передачу у власність чи у користування суміжну земельну ділянку та комісією якого було визначено межі земельної ділянки.

 

• Для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом. Особа, яка зверталася до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою про набуття права чи визнання такого права, не позбавлена можливості звернутися до відповідного органу про розгляд такої заяви у встановленому законом порядку, оскільки порушення, допущене радою при прийнятті оскаржуваного рішення не є перешкодою для повторного розгляду вказаного питання із дотриманням вимог чинного законодавства.

 

• Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

 

• З огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об’єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об’єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

 

 

Право користування землею (оренда)

• Переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

 

• До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

 

• Для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). 

• На час укладення оспорюваного договору оренди за фізичною особою було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою - об'єктом оренди, однак зазначена земельна ділянка перебувала у власності держави. Повноваження власника спірної земельної ділянки здійснювало Головне управління Держгеокадастру, яке не приймало жодного рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду будь-кому. З урахуванням викладеного, позивачка не мала права розпорядження земельною діяльною, яка є предметом оспорюваного правочину. Суди дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. 

• При вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

• Обов'язковими для визначення орендної плати за землю є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

• Строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

 

• Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов’язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

 

• Реалізація права на приватизацію земельної ділянки членом садівницького товариства, внаслідок чого він стає власником цієї земельної ділянки як об’єкту цивільних прав, не припиняє ані договору оренди земельної ділянки, укладеного садівницьким товариством з районною державною адміністрацією, ані права користування садівницького товариства земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди і, відповідно, іншим об’єктом цивільних прав за площею, межами та інформацією про неї у Державному земельному кадастрі.

 

• Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог у частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, суд правильно керувався тим, що він укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.

 

• Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 – 149 ЗК України.

 

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

• Власник житлового будинку та господарських споруд має право на приватизацію земельної ділянки, у тому числі шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, на якій розташовані вказані споруди, а також необхідної частини земельної ділянки для їх обслуговування, в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.

 

• Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 1 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

 

• Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

 

• При вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України. Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору – суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

 

• Право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

 

Повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суду у земельних відносинах

• Підпункт 8 пункту «б» частини першої статті 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин лише підготовку висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради.

 

• Право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування та не може бути делеговане суду. Суд дійшов передчасного висновку про можливість визнання права власності на земельну ділянку, яка відноситься до земель комунальної власності, за особою.

 

• Недотримання міською радою вимог статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача та неотримання на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування необхідної згоди органу влади, свідчить, що рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як ЗК України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень. Тобто припинення права постійного землекористування повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

 

• Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попереднірішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення пов’язується з дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

 

• Єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Водночас у разі відсутності невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов’язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

 

• Департамент земельних відносин Міськради уповноважений готувати пропозиції, матеріали та висновки щодо надання земельних ділянок в установленому законом порядку. Водночас рішення про передачу земельних ділянок у власність приймають виключно органи, визначені в статті 118 ЗК України. Рішення, дії або бездіяльність цих органів щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду. Всупереч наведеним законодавчим нормам, Міськрада не розглянула заяви особи про передачу у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, а передала їх Департаменту земельних відносин, який листами повернув заяви з доданими до них документами на доопрацювання.

 

• Єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Водночас у разі відсутності невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов’язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

 

• Департамент земельних відносин Міськради уповноважений готувати пропозиції, матеріали та висновки щодо надання земельних ділянок в установленому законом порядку. Водночас рішення про передачу земельних ділянок у власність приймають виключно органи, визначені в статті 118 ЗК України. Рішення, дії або бездіяльність цих органів щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду. Всупереч наведеним законодавчим нормам, Міськрада не розглянула заяви особи про передачу у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, а передала їх Департаменту земельних відносин, який листами повернув заяви з доданими до них документами на доопрацювання.

 

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори про стягнення аліментів

• Пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за наведеною у постанові формулою.

 

Спори, про визначення місця проживання дитини, виїзд дитини за межі України

• Нормами Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків. При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З урахуванням обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, дозвіл на такий виїзд за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

 

• Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

 

Спори про поділ майна подружжя

• Норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

 

• Якщо право власності на нерухоме майно вже було зареєстрованим за одним із членів подружжя, то питання про те, чи були відповідні об'єкти нерухомого майна зареєстрованими за цим членом подружжя саме під час його перебування з іншим членом подружжя у шлюбі, а також про те, чи поширюється на ці об'єкти режим спільної сумісної власності подружжя, можуть бути вирішені у спорі про поділ спільної сумісної власності подружжя.

 

• Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з’ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім’єю; спільний побут; взаємні права та обов’язки (статті 3, 74 СК України).

 

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори про поновлення на роботі, звільнення з роботи

• Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов'язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпПУкраїни обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі.

 

• Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, зокрема,  він звільняє жінок, які мають дітей віком до трьох років, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомляє про таке вивільнення державний центр зайнятості, на який законом покладено обов'язок їх працевлаштування.

 

• Незважаючи на те, що після поновлення особи на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги скасований), в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.

 

• Зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті ст. 46 КЗпП України.

 

• Оскільки саме Державне агентство резерву України у межах повноважень без поважних причин не видало наказ про поновлення позивача на роботі на виконання судового рішення у іншій справі, то Державне агентство резерву України є належним відповідачем за вимогами щодо застосування відповідальності за статтею 236 КЗпП України через невиконання судового рішення про поновлення на роботі.

 

• Станом на час звільнення позивача із займаної посади помічника судді повноваження судді не були припинені, цей суддя не звільнений із посади судді вказаного суду. У той же час, було наявне подання судді на призначення позивача його помічником на час виконання ним повноважень судді цього суду. Суддя  не вносив подання про звільнення позивача з посади помічника, а звільнення без такого подання є неправомірним. Доводи відповідача щодо відкликання суддею  свого подання про призначення позивача на посаду помічника судді правового значення не мають, оскільки таке відкликання відбулось після видачі оспорюваного наказу про звільнення.

 

• Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

 

• Звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

 

• Рішення суду як уповноваженого на розгляд трудового спору органу про поновлення на попередній роботі є самостійною підставою для внесення до трудової книжки відомостей про недійсність запису у ній про звільнення. Отже, залежно від висновку щодо вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення суд має вирішити питання про ефективність вимог про визнання контракту чинним і про визнання запису в трудовій книжці недійсним.

 

• Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. Суди встановили, що на підставі постанови НБУ від 06 серпня 2014 року за № 466 відповідач призупинив фінансову діяльність Донецького регіонального управління Банку, де працював позивач. Тобто зміна організації праці і виробництва, здійснена відповідачем, була викликана об`єктивними причинами - необхідністю переміщення з району проведення антитерористичної операції. Оскільки особа відмовилася продовжувати працювати на нових умовах, звільнення його на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України є правомірним.

 

• Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов’язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

 

Спори про притягнення до дисциплінарної відповідальності

• Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку.

 

• Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

 

Спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу

• Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання на пункт 32 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року № 9 є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, який припинив свою дію.

Застосування строків звернення до суду у трудових правовідносинах

• Встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

 

 

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Загальна позовна давність

• Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску.

 

• Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

 

• До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

 

• За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача у відповідності до статей 387, 388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

 

• Спір стосується здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, і на таку вимогу позовна давність не поширюється, а наведені у касаційній скарзі доводи про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині першій статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими.

 

• Велика Палата Верховного Суду погоджується, що Умови надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), у пункті 6.6 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п’яти років. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.

 

• Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

 

Обчислення позовної давності

• Днем настання події (днем вчинення ДТП) є  14 лютого 2014 року. Отже, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 15 лютого 2014 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події. З урахуванням наведеного, у цій справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року - 14 лютого 2017 року.

 

Початок перебігу позовної давності

• Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Під час розгляду справи судом встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, проте суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду.

 

• Положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 

• Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

 

• Ухвала від 08 червня 2011 року та рішення від 21 листопада 2011 року були внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до яких є відкритим. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що, незважаючи на відсутність представника Міністерства у судовому засіданні, про передачу у власність спірного майна зазначене міністерство могло довідатися 08 червня 2011 року.

 

• Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об’єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

 

• Невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

 

• Позовна давність шляхом пред’явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред’явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов’язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред’явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб’єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

 

• Оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

 

Позовна давність у разі зміни складу сторін у зобов’язанні

• Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов'язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов'язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27  Закону України «Про страхування» є  суброгацією,  що не  змінює порядку перебігу позовної давності.

 

ЗАСТОСУВАННЯ ДЕЯКИХ НОРМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Загальні засади цивільного судочинства

• Велика Палата Верховного Суду вважає можливим керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

 

• Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

 

• Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.

 

• Незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

 

• Процесуальний кодекс у чинний редакції не містить приписів щодо права відповідача пред'явити зустрічний позов виключно до позивача у справі. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.

 

• Право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства. Позовна заява третьої особи має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

 

• Існування юрисдикційного конфлікту може зумовити необхідність розгляду справи за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що особі має бути забезпечено доступ до правосуддя, що включає і розгляд заяви по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному, судочинстві виникли у зв’язку з процесуальною діяльністю суду, яка виразилася у постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що набрала законної сили.

 

• Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.

 

• Позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб. А тому суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов’язання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вчинити певні дії.

 

• Вимоги про визнання протиправними дій з прийняття рішень державного реєстратора чи нотаріуса про державну реєстрацію речових прав і обтяжень на нерухоме майно та про скасування цих рішень має розглядати суд, до компетенції якого належить розгляд позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, щодо якого державний реєстратор чи нотаріус прийняли вказані рішення.

 

• Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

 

• Відсутність заперечень відповідача проти позову й апеляційної скарги не звільняє суд від обов’язку перевірити, чи належить спір до його юрисдикції, а у разі такої належності – від обов’язку оцінити зібрані докази. Тому ухвалення судового рішення про закриття провадження чи про відмову у задоволенні позову у справі, в якій відсутні заперечення відповідача, не є порушенням принципу змагальності.

 

Способи захисту прав та інтересів

• Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

 

• Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності суб’єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників відносин.

 

• Позивач просить суд зобов’язати банк вчинити дії з виконання зобов’язання за кредитним договором, крім того, не на свою користь, а на користь третьої особи, яка також є відповідачем у справі. Тобто заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав позивача, оскільки стосуються зобов’язання, стороною якого позивач не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитного договору, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

 

• Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

 

Участь представників у процесі

• За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю. Відповідно, профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю. Профспілка не може розглядатись і як представник фізичних осіб - членів трудового коллективу. Професійна спілка може представляти члена трудового колективу - фізичну особу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності).

 

• Депутат ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

 

• У разі, якщо представником у справі виступає громадська організація, необхідно враховувати висновки Верховного Суду України у постановах від 31 жовтня 2007 року у справі № 6-5529св07 та від 19 грудня 2007 року у справі № 6-19607св07 щодо наявності у громадської організації статусу юридичної особи.

 

• ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах – фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність.

 

• Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

 

• Оскільки арбітражний керуючий діє від імені підприємства-боржника у межах наданих повноважень, така особа у цивільному процесі не має самостійної процесуальної дієздатності.

 

• Громадська організація без статусу юридичної особи не може бути представником інтересів її члена – фізичної особи у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав непоширення на неї юрисдикції суду, не виконав вимоги процесуального закону щодо позовної заяви Громадської організації, яка не може звертатися до суду в інтересах фізичної особи з цим позовом та бути її представником в суді.

 

Судові виклики та повідомлення

• Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

 

• Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «інші причини, що не дали змоги виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи.

 

• Позивача не можна викликати до суду за правилами частини одинадцятої статті 128 ЦПК України. А тому оголошення про виклик учасників справи від 4 жовтня 2018 року, розміщене на офіційному вебсайті суду, не підтверджує належне повідомлення позивача чи його представника про дату, час і місце судового засідання.

 

• Заперечення ТОВ щодо його неналежного повідомлення про розгляд справи через вручення листів суду особі, яка припинила трудові відносини з відповідачем і працює у іншому ТОВ, що знаходиться з відповідачем за однією юридичною адресою, але у різних офісних приміщеннях, є безпідставними. Саме на відповідача покладений обов’язок з організації належного прийняття кореспонденції за адресою його місцезнаходження, зокрема з визначення відповідальних за це працівників, а у матеріалах справи, як встановив апеляційний суд, є відповідні докази ознайомлення ТОВ про розгляд судом справи.

 

Стиль викладу та зміст судових рішень

• Резолютивні частини рішень у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

 

• Засідання Правління НБУ є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин від його складу, тобто не менше ніж 7,33 особи. Тобто, на такому засіданні повинні бути присутні більше 7 осіб, а тому застосування правил математичного округлення до найближчого натурального числа є необґрунтованим. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що аналогічний підхід до визначення кворуму був застосований у рішенні Ради суддів України від 07 лютого 2018 року № 10 щодо тлумачення словосполучення «не менше двох третин від складу суду», відповідно до якого кількість членів, яка дорівнює або перевищує математичну величину двох третин, є цілим натуральним числом.

 

• Стосовно аргументу про те, що позивач не подав суду належний розрахунок позовних вимог, внаслідок чого суд самостійно розрахував суму, яку стягнув з відповідача, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач розрахував розмір позовних вимог так, як вважав за можливе, виходячи з його досвіду та знань. Натомість суд, застосовуючи норми права, оцінює наданий йому позивачем розрахунок і перевіряє його правильність, зокрема, вчиняє арифметичні дії, спрямовані на встановлення суми, яку слід стягнути згідно з тими нормами, які регулюють спірні правовідносини.

 

Судові витрати та судовий збір

• Споживач звільняється від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної скарги.

 

• Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір», і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, проте визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку.

 

• Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

 

• Питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду адміністративної справи, вирішується у встановленому процесуальним законом порядку судом, який ухвалив рішення у цій справі. Тому такі витрати не можуть бути відшкодовані за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

 

• Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

 

• Позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

 

• У разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

 

• Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), зокрема у касаційній інстанції. За відсутності відповідного клопотання суд не має підстав вирішити питання про повернення позивачеві суми сплаченого судового збору.

 

Закриття провадження у справі (крім закриття з підстав неможливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства)

• У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову – це річ, щодо якої виник спір.

 

• Зміна законодавства після відкриття провадження у справі не тягне за собою можливості закриття такого провадження, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі чи визначено виключну підсудність спору конкретному суду.

 

• Оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

 

• Належним доказом на підтвердження факту смерті фізичної особи є витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та/або свідоцтво про смерть.

 

• Закриття провадження у справі можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

 

Роз’яснення судового рішення

• Велика Палата Верховного Суду детально розкрила поняття визначеності, чіткості та зрозумілості судового рішення, а також розтлумачила порядок та суть роз’яснення судового рішення.

 

• Роз’ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України «Про виконавче провадження».

 

Виправлення описок та помилок в судових рішеннях

• Опискою визнається помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, які мають вплив на зміст судового рішення та його виконання. Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Не є описками граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (постанові або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, а лише усуває неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

 

Процесуальні питання, пов’язані з виконанням рішень

• Поворот виконання рішення – це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом. За змістом кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права. Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення.

 

 

Оскарження дій виконавців

• Виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження».

 

• У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

 

• Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

 

• Стаття 30 Закону № 1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. Передбачені статтями 45, 46 Закону № 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.

 

• Закон № 1404-VIII «Про виконавче провадження»наділяє орган державної виконавчої служби дискреційними повноваженнями щодо передачі виконавчих проваджень, перелік обставин яких не є вичерпним.

 

• У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов’язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).

 

• Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ суду, слід дотримуватися відповідних положень процесуального кодексу, вміщених у розділі щодо судового контролю за виконанням судових рішень, зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів.

 

• Особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, Зміна назви (імені) сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.

 

• Навіть за умови встановлення державним виконавцем обставин нездійснення стягувачем додаткового авансування витрат виконавчого провадження, в якому боржником є державне підприємство, це повинно мати наслідком подачу керівником органу ДВС до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, а не повернення виконавчого документа стягувачу.

 

• Законом України «Про виконавче провадження» передбачено випадки, коли реалізація арештованого майна на торгах може не відбутися. У такому випадку, з метою забезпечення права стягувача – учасника виконавчого провадження цей Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити виконавець, а саме: повідомити про це стягувача і запропонувати йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно згідно з частиною дев’ятою статті 61 вказаного Закону.

 

• За аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (у цій справі – основним і субсидіарним боржниками). Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками – основним і субсидіарним – виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.

 

Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів

• Проведення виконавцем розрахунку відсотків не є втручанням у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні, та не може вважатися виходом за межі повноважень і порушенням публічного порядку.

 

Застосування процесуального законодавства в судах апеляційної та касаційної інстанції

• За відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.

 

• Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.Провадження у справі про банкрутство ТОВ було порушено ухвалою господарського суду від 24 лютого 2016 року, цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення цього рішення (28 липня 2015 року) її не існувало.

 

• Невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, її недоліків, вбачається лише у випадку, коли така особа обізнана з існуванням недоліків та строком, протягом якого зобов’язана їх усунути. Сплив строку, наданого судом на усунення недоліків апеляційної скарги у разі необізнаності особи, яка подала апеляційну скаргу, не є підставою для визнання такої апеляційної скарги неподаною.

 

• Додатковим судовим рішенням суду апеляційної інстанції є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якою вирішуються позовні вимоги, з приводу яких досліджувалися докази (додаткова постанова), чи клопотання (додаткова ухвала), з приводу яких не ухвалено рішення.

 

• Недотримання положень процесуального закону в частині, коли на заявлені клопотання сторони чи учасника справи з пропозиціями закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду, тобто з вимогами припинити провадження у справі, суд першої інстанції не постановив судового рішення за наслідками розгляду цих клопотань, не може бути підставою для скасування судових рішень із направленням справи для продовження розгляду і вирішення цих клопотань, а також для ухвалення нового рішення, оскільки ці дії не призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

 

Перегляд рішень за нововиявленими обставинами

• Не можна розцінювати відсутність вказівки у статтях 353, 389 ЦПК України, статтях 255, 287 ГПК України як щодо апеляційного так і касаційного оскарження ухвал, які постановлюються за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, як обмеження права на відповідне оскарження таких ухвал всупереч положенням Конституції України, основним засадам (принципам) цивільного та господарського судочинства за наявності відповідного законодавчого регулювання, викладеного у спеціальній процесуальній нормі.

 

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Цивільна юрисдикція у справах щодо банківського вкладу, кредиту, іпотеки, застави, поруки

• Позовні вимоги кредитора - юридичної особи до поручителів (фізичних та юридичних осіб), які не мають солідарного обов’язку, та до боржника - юридичної особи за основним зобов’язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до 15 грудня 2017 року підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов’язання.

 

• Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду саме у порядку цивільного судочинства вимог юридичної особи (банк) до фізичної особи (боржник),  фізичної особи (поручитель) та юридичної особи (поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

• Аналіз положень кредитного договору та норм законодавства дає підстави для висновку, що кредитний договір був укладений з особою як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто як із фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. Сторони кредитного договору не зазначали про його господарський характер, відповідно до якого він повинен укладатися з дотриманням вимог Господарського кодексу України щодо господарських договорів. Доказів використання відповідачем кредитних коштів, отриманих від кредитора на виконання кредитного договору для здійснення ним підприємницької діяльності як фізичною особою - підприємцем матеріали справи не містять. Таким чином, такий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

 

• Позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором було направлено банком до суду у вересні 2015 року, у той час як припинення підприємницької діяльності відповідачки здійснено у січні 2015 року. Тобто на час звернення до суду із цим позовом, відповідачка втратила статус підприємця та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльність, як фізична особа.

 

• З 15 грудня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов’язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов’язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов’язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

 

• Розгляд вимог про визнання недійсним кредитного договору, укладеного між юридичними особами та одночасно про визнання недійсним договору поруки, укладеного на його забезпечення, за яким поручителем виступає фізична особа, з огляду на похідність позовних вимог, а також з урахуванням того, що визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом, зокрема спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення без визначення самостійних підстав для цього, то такий спір за участі у ньому поручителів – фізичних осіб міг бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.Спори, що виникають з договорів банківського вкладу

 

Цивільна юрисдикція у справах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

• Справа за позовом фізичної особи до Банку про визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів у процедурі ліквідації банку має розглядатися у порядку цивільного судочинства, адже спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й у силу вимог закону на банк, від імені якого діє Фонд гарантування вкладів, в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.

 

• Порушення прав позивача, які стали підставою для звернення до суду, допустив саме банк, ще до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, і позовні вимоги про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду гарантування вкладів як державної спеціалізованої установи.

 

• Оскільки лише Фонду гарантування вкладів за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини щодо включення кредиторських вимог вкладника – фізичної особи до реєстру акцептованих вимог кредиторів випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.

 

• Лише Фонду гарантування вкладів за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв’язку з наявністю у позивача зобов’язань за кредитним договором. Вимоги позивача про зарахування в рахунок погашення його кредитних зобов’язань за кредитним договором грошових коштів, заявлених ним як кредиторські вимоги перед банком, прямо пов’язані з виконанням позивачем інших зобов’язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим.

 

• Спір між фізичною особою та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації банку про визнання дійсним договору банківського вкладу, стягнення вкладу є таким, що виник із договору банківського вкладу (депозиту), і дії відповідача порушують цивільні права. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень.

 

• Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб'єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд гарантування вкладів (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.

 

• До суду звернулася фізична особа з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду гарантування вкладів про зобов'язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком. У цьому випадку фактично виник спір між особою та банком щодо нездійснення останнім банківської операції - незарахування грошових коштів на депозит, а отже суди правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства.

 

• Спори стосовно включення вимог спадкоємця вкладника банку до реєстру акцептованих вимог кредиторів цього банку мають приватноправовий характер і повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства.

 

• Якщо позичальник порушує умови кредитного договору та не сплачує кредит та відповідні відсотки, кредитодавець (банк, уповноважена особа Фонду) може задовольнити свої вимоги за кредитним договором, шляхом пред'явлення позову до суду. Спірні правовідносини пов'язані з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, а спір не вважається публічно-правовим і виникає з договірних відносин.

 

• Фізична особа просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб матеріальну шкоду у зв'язку з простроченням виплати гарантованої суми відшкодування за депозитними вкладами та моральну шкоду, заподіяну протиправними діями/бездіяльністю. Ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ці вимоги не пов’язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

 

• Спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням Фондом дій щодо продажу прав вимоги Банку до особи згідно з укладеним між ними кредитним договором, зобов`язання за яким, як стверджує позивач, виконані нею у повному обсязі. Оскільки  особа оскаржує рішення Фонду, прийняте ним не як суб`єктом владних повноважень, а як органом управління банком, який здійснює заходи щодо продажу майна банку, що ліквідується, такий спір не є публічно-правовим.

 

• Вимога позивачів про зобов’язання повернути кошти на їхні рахунки обґрунтована тим, що банк повернув в односторонньому порядку кошти на рахунок ТОВ внаслідок видачі уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» наказу «Щодо заходів, пов’язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями». На підставі цього наказу банк повернув кошти з рахунків позивачів на рахунок ТОВ, і саме внаслідок цих дій (транзакцій з повернення коштів, перерахованих позивачам від товариства на виконання договорів безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) відбулась фактична одностороння реституція, а тому такий спір не є публічно-правовим. Належним відповідачем у справі за такими вимогами є банк.

 

• Позивач не є вкладником банку і звернувся до суду з вимогами про визнання зобов’язань припиненими, зобов’язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди. У цих правовідносинах, як і у правовідносинах з включення вимог вкладника до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують гарантовану державою граничну суму відшкодування, Фонд (його уповноважена особа) виконує не владні управлінські функції, а представляє інтереси банку-відповідача як сторони відповідного договору. Такі спори є приватноправовими та залежно від суб’єктного складу мають розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

 

Цивільна юрисдикція у земельних справах

• Наявність у фізичної особи статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.

 

• Скасування рішень про передачу третій особі в оренду земельної ділянки не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у зв’язку з укладенням договору оренди земельної ділянки виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією права користування земельною ділянкою. У такому випадку захист порушеного права залежно від суб’єктного складу сторін має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) судочинства.

 

• Якщо спір стосується права власності третіх фізичних осіб на земельні ділянки, яке підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки, то цей спір стосується цивільного права. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

 

• Сільська рада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами КАС України.

 

• Законність прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень про продаж земельної ділянки, яка перебувала у правомірному користуванні (тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації), має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.

 

• Частина 1 статті 188 ЗК України від 2001 року передбачає особливості набуття земельної ділянки у власність (її приватизацію) громадянами у разі, якщо вказана земельна ділянка перебуває у їх правомірному користуванні. Тобто, в справі про покладення на сільську раду обов'язку здійснити приватизацію земельної ділянки у фізичної особи, яка мала земельну ділянку у користуванні, виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту у порядку цивільного судочинства.

 

• Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду юридичній особі, яка, на думку позивача – фізичної особи, набула таке право оренди неправомірно, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства (за наявності відповідного суб’єктного складу сторін).

 

• Позивач звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом визнання протиправним розпорядження РДА, яким затверджено акт державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями, що належать на праві приватної власності третій особі. Спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а стосується захисту приватних інтересів.

 

• Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

 

• Спір стосовно визнання незаконним рішення відділу Держземагентства про погодження проектів землеустрою, внесення відомостей і проведення реєстрації та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв'язані питання, пов'язані з передачею землі у користування або власність.

 

• З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

 

• Позов, предметом якого є перевірка правильності передачі відповідних прав щодо земельної ділянки, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.

 

• Спірні правовідносини виникли між учасниками справи не стільки щодо правомірності оскаржуваних розпоряджень РДА про надання дозволу на розробку технічної документації та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, скільки щодо правомірності рішення РДА про передачу в оренду земельних ділянок, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

 

• Відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості.

 

• Фізична особа після проходження відповідних процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку як за фізичною особою, посилаючись, що власником нежитлової будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, він став на підставі договору купівлі-продажу саме як фізична особа.

 

• Позивачка фактично просить захистити свій приватний інтерес шляхом визнання протиправним рішення міськради про зміну цільового призначення земельної ділянки та зупинення використання земельної ділянки іншою особою.

 

• Спір про скасування рішень сільської ради стосується речового права як особи, так і селищної ради та правомірності здійснення відповідачем правомочностей землекористувача й виник у зв'язку з вимогою позивачів про усунення порушень їх прав як землекористувачів сусідніх земельних ділянок, тобто виник із цивільних, земельних правовідносин. Сама по собі відсутність у матеріалах справи правовстановлюючих документів на ім'я деяких позивачів не вказує на належність згаданого спору до компетенції адміністративних судів.

 

• Особа звернулася до суду за захистом свого права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, яке на її думку, порушене у зв'язку передачею іншій особі для ведення фермерського господарства в оренду земельної ділянки, на якій орендар здійснює будівництво відгодівельного свинокомплексу. Оскаржуваний наказ управління Держгеокадастру про затвердження проекту документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки вичерпав свою дію у зв'язку з його виконанням та виникненням у іншої особи на підставі укладеного з відповідачем договору оренди права користування земельною ділянкою. Таким чином, цей спір стосується приватно-правових відносин, адже існує речове право особи на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації наказу.

 

• Сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не могла бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків такої фізичної особи. Спір про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку у власність фізичній особі, є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи.

 

• Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивачка має майновий інтерес щодо конкретного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, і на зазначену ділянку претендує інша фізична особа, суди зробили правильний висновок про існування спору про право цивільне. Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою створює перепони в реалізації права на отримання особою земельної ділянки під час здійснення встановленої діючим законодавством процедури щодо надання її у власність.

 

• Спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення про затвердження протоколу депутатської комісії щодо встановлення межових знаків між земельними ділянками, скільки щодо встановлення межі між земельними ділянками. Таким чином, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами цивільної юрисдикції.

 

• Спори, що виникають із земельних відносин, в яких, зокрема, беруть участь суб'єкти господарської діяльності, якщо предмет такого спору стосується прав чи обов'язків фізичних осіб, які не здійснюють у цих відносинах господарську діяльність як зареєстровані відповідно до закону підприємці, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Фізичні особи, які набули земельні ділянки на підставі рішення сільської ради, мали бути залучені як співвідповідачі.

 

• Розглядаючи земельні спори, узгоджувальна комісія з питань вирішення земельних спорів діє від імені сільради, у зв'язку із чим прийняті нею рішення у формі висновку по суті такого спору породжують певні права та обов'язки визначеного кола осіб, отже, можуть бути оскаржені в порядку та спосіб, установлені для рішень, прийнятих безпосередньо самим органом місцевого самоврядування. Звернення осіб про скасування висновку узгоджувальної комісії пов'язане із захистом права кожної з них на земельну ділянку.

 

• Позивачка обґрунтовувала позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в неї існуючого речового права на спірну земельну ділянку. Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачці дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав.  І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов'язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору. Здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

 

• Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі стосовно оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи у користування, суд повинен з'ясувати, чи було це рішення реалізоване, тобто, чи набув його адресат відповідне речове право на земельну ділянку, після чого оскаржене рішення вичерпало свою дію. Якщо з позовної заяви та додатків до неї неможливо встановити факт набуття адресатом оскарженого рішення речового права на земельну ділянку, суд відкриває провадження у справі. У разі, якщо після цього буде встановлено, що вказане речове право адресат оскарженого рішення не набув, суд закриває провадження у справі.

 

• Враховуючи те, що у справі за позовом фізичних осіб про визнання протиправними і скасування рішень міськради про відмову в передачі земельної ділянки кожному з них у приватну власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, а також зобов'язання розглянути проекти землеустрою щодо передачі земельних ділянок у приватну власність виник спір з приводу володіння та користування земельними ділянками, позивачі мають майновий інтерес щодо конкретного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розташований належний кожному із них житловий будинок та відповідні господарські споруди, і на зазначені ділянки претендує інша юридична особа, суд зробив правильний висновок про існування спору про право цивільне.

 

• Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, завдані використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. За відсутності встановлених судами обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності в якості підприємця відсутні й підстави для розгляду справи за правилами господарського судочинства.

 

• Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права користування земельною ділянкою за цивільно-правовою угодою (договором суперфіцію), має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

 

• Спірні правовідносини стосовно скасування пункту рішення виконавчого комітету районної ради міста в частині затвердження акта обстеження земельної ділянки виникли між учасниками справи щодо протиправності акта обстеження земельних ділянок органами місцевого самоврядування, які були передані у власність іншій особі рішенням міської ради, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

 

• Спори щодо додержання правил добросусідства розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за нормами ст. 103 - 109 Земельного кодексу України і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

 

• Вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов’язки, безпосередньо стосується прав та обов’язків цієї особи, тому справа в такому спорі має розглядатися цивільним судом.

 

• Якщо на час відкриття провадження у справі щодо спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

Цивільна юрисдикція у справах, пов’язаних із оформленням, визнанням, усуненням перешкод у реалізації, позбавленням права власності на майно (крім земельних справ)

• За правилами цивільного судочинства можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також про скасування свідоцтва про право власності, виданого на підставі такого незаконного рішення.

 

• Не будучи учасником ТОВ, позивач звернулася до суду з позовом до засновників ТОВ і самого товариства про захист цивільного права. Порушення права власності обґрунтовує незаконним внесенням у статутний капітал ТОВ майна, яке належить їй на праві власності, а також зазначенням у редакції статуту цього товариства недостовірної інформації. Крім того, позовні вимоги фізичної особи, яка подала позов не як підприємець, про відшкодування моральної шкоди юридичною особою підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

 

• Набуття права власності на об'єкти будівництва, зазначені у рішенні органу місцевого самоврядування про прийняття їх в експлуатацію, яке оскаржується, свідчить про те, що цей акт індивідуальної дії є реалізованим, отже подальше його оскарження до суду може безпосередньо вплинути на майнові права фізичної особи на ці об'єкти, а тому має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

 

• Спір про визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення є приватно-правовим. Той факт, що відповідач є заступником начальника Управління житлово-комунального господарства, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

 

• У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про оформлення права на власність подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на спірну будівлю має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

 

• Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно, має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

 

• Спір виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування з приводу неправомірності прийняття рішень щодо оформлення права власності третіх осіб на об’єкти нерухомості згідно з придбаними майновими паями та незаконності відповідних свідоцтв про право власності цих осіб, виданих їм на підставі рішень суб’єкта владних повноважень. Отже, виникає спір про право цивільне, який вирішується за правилами цивільного чи господарського (залежно від суб’єктного складу процесу) судочинства.

 

• Позивач звернувся до суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права власності на майно, що перебувало у примусово звільненому за рішенням виконавчого комітету приміщенні. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушеного права власності позивача, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

 

• Оскільки спірні правовідносини щодо оскарження фізичною особою відмови органів соціального забезпечення у передачі автомобіля, наданого його батькові за життя як гуманітарної допомоги у зв’язку з інвалідністю, пов'язані із захистом порушеного права власності позивача, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

 

• Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом внесення змін до свідоцтва про право власності на квартиру в частині визначення суб'єктів права власності та в частині визначення виду права власності, а також шляхом видачі нового свідоцтва про право власності на квартиру з викресленням непотрібних відомостей, суперечить положенням КАС та ЦК. Спір у справі стосується права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права.

 

• У разі якщо підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог про визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього права є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, такі вимоги повинні пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому, справи у спорах, що виникають із приватноправових відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

 

• Спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконним та скасування рішення міськради про передачу комунального майна зі сфери управління одних комунальних житлово-експлуатаційних підприємств до сфери управління інших (новоутворених) комунальних підприємств. При цьому у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна з балансу на баланс між комунальними підприємствами, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, оспорювання правомірності набуття юридичною особою спірного майна залежно від суб'єктного складу учасників справи має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

 

• Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, яким скасовано попередньо прийняте рішення про право власності на нерухоме майно. За позицією позивача оскаржуване рішення зачіпає його інтереси, як спадкоємця майна померлої особи. При цьому, на нерухоме майно претендує також інша особа, яка вважає себе власником цього майна на підставі договору довічного утримання. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення органу місцевого самоврядування, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права власності на об'єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин.

 

• Звертаючись до суду з позовом про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та реєстрації права власності третьої особи на квартиру з прибудованою верандою, позивач обґрунтовує вимоги тим, що особа подала на реєстрацію документи, які пізніше були скасовані судовими рішеннями. Разом з тим, після реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації третя особа набула право власності на квартиру з верандою, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин.

 

• Спір, який виник між фізичною та юридичною особою щодо придбання фізичною особою нерухомого майна, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо вказана фізична особа на момент укладення відповідного договору не була зареєстрована як підприємець, не придбавала нерухоме майно для здійснення як підприємець господарської діяльності та/чи фактично не використовувала його з такою метою.

 

• До суду з позовом звернулися фізичні особи, які ставили питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома юридичними особами, і які хоч і не були стороною цього договору, проте є заінтересованими особами, оскільки вважали, що укладеним договором порушено їх права та законні інтереси. Отже, виходячи з норм ЦПК України та ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, спір, що виник між сторонами, де позивачами є фізичні особи, а відповідачами – юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі-продажу, за суб’єктним складом є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.

 

• Позивач звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ про дострокове розірвання договорів оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та судами не встановлено, що на спірних земельних ділянках знаходиться будь-яке майно ТОВ, яке можна вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Тобто позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов’язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов’язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. За таких обставин вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

 

Цивільна юрисдикція у справах щодо самочинного будівництва та реконструкції нерухомості

• Позов фізичної особи, яка має статус ФОП, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Справа за позовом районної державної адміністрації до фізичної особи – власника квартири про зобов’язання демонтувати самовільно влаштований дашок із металевого каркасу та пластикового покриття над входом у належну йому квартиру має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

 

• Не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства заявлені одночасно з вимогою про знесення гаража і вимоги про визнання незаконними дій міської ради при наданні документів на будівництво гаража та скасування будівельного паспорта на цей об’єкт. Оскарження відповідних актів і дій міської ради у цьому випадку не має на меті захисту прав позивача як учасника адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його речових прав.

 

• Позов міської ради до фізичної особи з підстав порушення права власності територіальної громади самочинним зведенням прибудови до квартири та незаконним зайняттям земельної ділянки комунальної власності підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• На обґрунтування позовних вимог про скасування рішення виконкому, яким надано дозвіл третій особі на проведення капітального ремонту покрівлі будинку з реконструкцією горища під житло позивач зазначила, що з початком робіт по реконструкції горища під житло, в квартирі, що належить їй на праві приватної власності, виявлено тріщину та провисання в стелі. Таким чином, цей позов подано на запобігання заподіяння шкоди житлу позивача внаслідок проведення ремонтних робіт третьою особою у справі.

 

• Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення незаконної реконструкції частини будинку, яка заподіяла шкоду майну особи, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав, у зв'язку із чим він звернувся до органів архітектурно-будівельного контролю, а в подальшому до суду. Отже, вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення будівельних робіт.

 

Цивільна юрисдикція у житлових справах

• Спір з виконавчим комітетом міської ради про зобов’язання внести фізичну особу - позивача до окремого списку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, та надання норм житла згідно чинного законодавства є цивільно-правовим.

 

• Спір про забезпечення військовослужбовця житлом (визнання протиправними дій Квартирно-експлуатаційного відділу та Житлової комісії військової частини стосовно відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Рішення про передачу будівлі гуртожитку в оперативне управління навчальному закладу може позбавити особу можливості реалізувати право на житло відповідно до закону шляхом приватизації приміщень у гуртожитку, який перебуває у власності територіальних громад. Таким чином, спір у цій справі є цивільно-правовим, адже виник між обласною радою, яка здійснює управління гуртожитком від імені його власників, та мешканкою цього гуртожитку у зв'язку з порушенням житлових прав останньої.

 

• Спори про визнання незаконними та скасування індивідуальних актів суб'єктів владних повноважень щодо надання (приєднання) вільних кімнат у комунальних квартирах мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

 

• Спір щодо виключення квартири із числа службових є приватноправовим, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичних осіб, які користуються такою квартирою, а справи у таких спорах за суб'єктним складом сторін не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

 

• Позивачка, заявляючи вимоги про визнання незаконною реєстрації місця проживання певних осіб в квартирі, фактично оскаржує дії іншої фізичної особи спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою певним особам, оскільки вважає їх незаконними. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

 

• Оскільки у позовних заявах про скасування розпорядження райадміністрації щодо оформлення права власності на будівлю гуртожитку йдеться про те, що райадміністрація порушила права позивачів на житло, яке гарантоване статтею 47 Конституції України, то зазначені позови не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, позаяк вони є цивільно-правовими.

 

• Оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування підпункту рішення відповідача щодо виключення квартири з числа службових, а спірне нерухоме майно (службова квартира) було надане в користування фізичній особі як службове жиле приміщення, то такий приватноправовий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи. При цьому доводи позивача про те, що цей спір виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права держави на нерухоме майно, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичної особи.

 

• Справи за позовами про зобов'язання провести приватизацію квартири розглядаються у порядку цивільного судочинства. У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватно-правових відносинах.

 

• Спір щодо визнання протиправними дій міської державної адміністрації  щодо відмови у виділенні житла сім’ї позивача та зобов’язання виділити соціальне житло виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту житлових прав позивача, а отже, існує спір про цивільне право.

 

• Заступник прокурора Львівської області та треті особи обґрунтовують підстави для визнання протиправним оскаржуваного рішення виконкому міськради про надання гуртожитку статусу житлового будинку не порушенням органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, а необхідністю захисту житлових прав мешканців будинку, які нібито порушені міськрадою та її виконавчими органами. Права, за захистом яких звернувся до суду позивач та треті особи, виникають із житлових відносин, що охоплюють питання права користування мешканцями будинку його житловими приміщеннями.

 

• Предметом розгляду у справі є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відділу районної державної адміністрації, яка полягає у неприйнятті рішення про передачу особі у власність жилого приміщення. У даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема прав на користування жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду.

 

• Порушуючи питання про визнання неправомірним та скасування запису про державну реєстрацію права користування приміщенням горища третіми особами, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у реєстратора не було законних підстав для реєстрації за третіми особами права користування спірним нежитловим приміщенням без письмової згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, а тому такі дії реєстратора порушують права позивача, як співвласника багатоквартирного будинку. Крім того, зазначає, що договір найму припинився у зв'язку зі смертю наймача. Таким чином, позовні вимоги фактично спрямовані на відновлення прав позивача на майно як співвласника, а позов заявлено на захист приватного інтересу. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору найму цього майна.

 

• Фізична особа звернулася до суду із позовом, в якому просила, по-перше, зобов'язати міську раду виконати вимоги статті 33 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та забезпечити її житлом; по-друге, згідно зі статтею 32 вказаного Закону надати їй земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво, що є способом реалізації права на забезпечення житлом. Метою пред'явленого позову є саме захист житлових прав фізичної особи, тобто спір є приватноправовим, а тому має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Міська рада у цих правовідносинах не здійснює владних повноважень щодо іншого суб'єкта, а вирішує питання щодо конкретного житла чи земельної ділянки, які є, чи можуть бути предметом цих правовідносин.

 

• Спір у справі за позовом ОСББ про скасування розпорядження райдержадміністрації щодо видачі ордерів мешканцям гуртожитку пов'язаний із вирішенням питання щодо права третіх осіб на житло, що виключає можливість його розгляду судами адміністративної юрисдикції.

 

• Норма статті 19 ЦПК не містить винятків зі встановленого нею загального правила, тому поняття «житлові відносини» в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби. Спір про право на позачергове отримання житла у зв'язку з проходженням публічної служби не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

Цивільна юрисдикція у справах щодо реєстрації прав та їх обтяжень

• Спір за позовом фізичної особи до ТОВ та Управління державної реєстрації ГТУЮ про визнання неправомірними дій та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виник з приводу належності виконання договору іпотеки та правомірності заволодіння предметом іпотеки, а тому належить до цивільних правовідносин.

 

• Спір щодо оскарження рішення нотаріуса як державного реєстратора права власності на нерухоме майно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності.

 

• Оскаржуваним фізичною особою реєстраційним діям державного реєстратора реєстраційної служби управління юстиції передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про зміну форми власності спірного приміщення з колективної на приватну та передачу цього приміщення до статутного капіталу іншої юридичної особи, а також одержання свідоцтва про право власності на це приміщення.

 

• Спірні правовідносини про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин. За таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим.

 

• Порушуючи питання про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, позивач фактично ставить питання щодо наявності чи відсутності у нього права власності на приміщення. Крім того, наявний спір про право на приміщення, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог в порядку адміністративного судочинства.

 

• Незгода позивача, який є власником частини житлового будинку, з правомірністю набуття іншою особою права власності на мансардний поверх у цьому ж будинку, стала підставою для оскарження подальшої реєстрації відповідачем права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на об'єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

 

• Скасування рішень приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі, обов’язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.

 

• Спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства.

 

• Скасування рішень реєстраційної служби з проведення реєстраційних дій за договором оренди землі вплинуть на майнові права ТОВ, з яким особа уклала відповідні договори оренди. Тому суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли вірного висновку, що спірні правовідносини, пов'язані з порушенням прав ТОВ на користування спірними земельними ділянками, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• У справі за позовом фізичної особи до державного реєстратора спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) у зв'язку з укладенням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, зокрема, в частині розміру орендної плати та строку дії вказаних договорів, а отже, існує спір про право. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

 

• Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора ТОВ обґрунтовує свої вимоги тим, що на виконання умов договорів купівлі-продажу цінних паперів та про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості  фізична особа не здійснила процедури погашення цільових облігацій, а отже, не набула майнових прав на об'єкт нерухомості. Тобто, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) на підставі невиконання третьою особою умов договорів, а отже, існує спір про право.

 

• Спір у справі про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за фізичною особою є цивільно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані з виникненням у ЖБК та у фізичної особи права власності на спірні об'єкти нерухомого майна на підставі цивільно-правових угод, а захист таких прав у суді має відбуватися за правилами ЦПК.

 

• Виконавчий комітет міської ради та державний реєстратор цього комітету не можуть бути належними відповідачами за позовною вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, якщо така вимога є похідною від вимоги про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена. Вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, якщо ця вимога є похідною від спору стосовно такого майна, який був переданий місцевому загальному суду, має розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

 

• Правильним є вирішення судами вимог прокурора, які стосуються здійсненої нотаріусом державної реєстрації права власності на земельну ділянку в порядку цивільного судочинства, з огляду на їх прямий зв'язок з виникненням права власності (частина четверта статті 334 ЦК України), а також, враховуючи те, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником та скасування попередньої реєстрації.

 

• Спірні правовідносини щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно та земельну ділянку, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

 

• З огляду на те, що реєстраційні дії приватного нотаріуса, які оскаржує позивачка, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам ЦК України.

 

• Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора фізична особа обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване реєстраційне рішення вчинене на підставі скасованого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, і його наявність унеможливлює оформлення спадщини на користь позивачки. При цьому позовні вимоги не ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора. Тобто у цій справі позивачка просить захистити свій приватний інтерес шляхом скасування рішення державного реєстратора та зупинення права власності іншої громадянки на спірний будинок, а тому спір пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивачки.

 

• При видачі дубліката договору дарування нотаріус не виконує обов'язків суб'єкта владних повноважень, не вчиняє реєстраційних дій щодо права власності на майно, а виконує лише дії безспірної юрисдикції, тому позов про оскарження його відмови у видачі дубліката договору належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

 

• Предметом розгляду в справі в частині вимог про скасування реєстраційного посвідчення є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спір стосується приватних інтересів фізичної особи, яка є останнім власником спірного приміщення, а тому такі вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного, а не господарського судочинства.

 

• Спірні правовідносини між фізичною особою – членом профспілки та Управлінням державної реєстрації щодо зобов’язання внести в ЄДР відомості про керівника Первинної профспілкової організації виникли у зв'язку з незгодою позивача із прийнятим державним реєстратором рішенням про відмову у реєстрації змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника профспілкової організації, а отже, є похідними від оскаржуваної в цивільній справі законності протоколів позачергових профспілкових зборів й обрання замість нього нового голови профспілки.

 

• Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він може вирішуватися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від того, чи буде залучений до участі у справі в якості відповідача орендодавець (фізична особа).

 

• Спір про скасування рішення та/чи запису про державну реєстрацію прав чи обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у якому позивачем є особа, яка не була заявником щодо вчинення відповідних реєстраційних дій, а відповідачем - державний реєстратор, що вчинив відповідні дії за заявою іншої особи, є приватноправовим. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення та/чи запису про проведену державну реєстрацію права має бути особа, право якої зареєстровано, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

 

Цивільна юрисдикція у трудових справах

• У разі звернення фізичної особи до суду з позовом до банку, в якому він працював, та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про порушення трудових прав, за змістом правовідносин такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання Фондом як представником однієї зі сторін трудових правовідносин зобов'язань у вказаних правовідносинах.

 

• Колективні трудові спори це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Враховуючи суть спору за позовом Первинної профспілкової організації НБУ до НБУ про стягнення заборгованості з відрахування коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, спрямовану на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», висновок судів про неможливість вирішення цього спору у порядку господарського судочинства є правильним.

 

• Саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

 

• Позовна заява фізичної особи до банку про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відносно банку жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, а процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд гарантування вкладів відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними.

 

• У справі за позовом суду до колишнього судді цього суду предметом позову є вимога стягнути з відповідача борг, а саме грошові кошти, які він отримав як оплату щорічної основної оплачуваної відпустки. Спосіб захисту, обраний позивачем, є більш характерним саме для цивільного права та судочинства (стаття 16 Цивільного кодексу України), а спір за своїм характером не пов'язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. Правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, та не стосуються оскарження дій суб'єкта владних повноважень.

 

• Під час вирішення питання, чи займав позивач посаду, яка відноситься до посади державного службовця, судам необхідно було з’ясувати, чи подавав він декларацію до зарахування на посаду, чи приймав відповідну присягу, чи мав право на присвоєння спеціального звання чи рангу державного службовця. На момент призначення позивача на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації (27 листопада 2015 року), ця посада не була віднесена до відповідної категорії посад державних службовців.

 

• Спір у справі стосується питання правомірності призначення на посаду головного лікаря шляхом винесення оскаржуваного розпорядження РДА. Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК України.

 

• Посада вчителя не є ні державною, ні публічною службою. Вимоги особи, яка є вчителем, стосуються порушення її трудових прав, за змістом правовідносин спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем обов'язку щодо письмового попередження працівника про зміну істотних умов праці, втрат у заробітній платі, тобто спір є приватноправовим і відповідно до вимог закону має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

 

• Відповідно до вимог Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» тимчасово на час відсутності посадових осіб органів місцевого самоврядування для виконання їх повноважень на посаду, що не є вакантною, за розпорядженням голови органу місцевого самоврядування може бути прийнято особу за строковим трудовим договором (контрактом) як за результатами конкурсу, так і без його проведення. Разом з тим прийняття на службу за строковим трудовим договором (контрактом) без проведення конкурсу не свідчить про набуття такою особою статусу посадової особи органу місцевого самоврядування, оскільки така служба не є діяльністю на постійній основі.

 

• Позивач оскаржує спільне розпорядження голів РДА та райради, а також рішення райради, які стосуються звільнення з посади головного лікаря РЦПМСД, а тому ці відносини регулюються трудовим законодавством, підтвердженням чого є укладення контракту між позивачем та райрадою. Дії щодо розгляду спільного розпорядження і рішення вирішують питання правомірності звільнення особи з посади головного лікаря РЦПМСД, яка не відноситься до посад державного органу й робота на ній не може бути віднесена до проходження публічної служби.

 

• Згідно із записом у трудовій книжці та розпорядженням селищного голови позивача призначено на посаду начальника фінансового відділу при виконавчому комітеті селищної ради з випробувальним терміном три місяці та звільнено у зв’язку зі встановленням невідповідності позивача виконуваній роботі протягом строку випробування. Згідно з вимогами статті 11 Закону № 2493-III відсутні підстави вважати, що позивач набув статусу посадової особи органу місцевого самоврядування. Суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок, що цей спір про поновлення на роботі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він відноситься до компетенції цивільної юрисдикції. Можна зробити висновок, що набуття статусу посадової особи органу місцевого самоврядування пов’язується із наявністю певних обставин: 1)  кандидатура повинна відповідати вимогам, встановленим у Законі № 2494-III; 2) проходження конкурсу на заняття вакантної посади, у разі, якщо проведення такого конкурсу передбачено законом як умова зайняття відповідної посади; 3) складання присяги посадової особи органу місцевого самоврядування; 4) виконання роботи професійно, а не на громадських засадах чи за сумісництвом, тобто служба в органах місцевого самоврядування для неї має бути основною роботою; 5) присвоєння рангу у межах відповідної категорії посад; 6) проходження атестації відповідно до вимог Закону №2494-III.

 

• При наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад. Позивач ніколи не була державним службовцем, а є педагогічним працівником. Посада, з якої її було незаконно звільнено, не відноситься до державної служби. Позивач не складала Присягу державного службовця, і їй не присвоювався ранг державного службовця.

 

• З 1 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою. За таких обставин посада, з якої було звільнено позивача, не відноситься до публічної служби. Ураховуючи суть спірних правовідносин, спір про поновлення на роботі помічника судді не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК.

 

• Справи про оскарження актів розслідування випадків і хронічних професійних захворювань розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосується життя і здоров’я фізичної особи, що є її особистим немайновим правом, захист якого здійснюється, зокрема, за нормами цивільного законодавства (стаття 275 ЦК України), або виникають із трудових правовідносин.

 

• Позивач саме як фізична особа, а не арбітражний керуючий звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав. При цьому зазначав, що наказ МЮ України, яким припинено дію свідоцтва, на його думку, порушив право на отримання ним заробітної плати від здійснення діяльності арбітражного керуючого, чим йому завдано моральної шкоди. Тобто такі позовні вимоги не підвідомчі господарському суду в силу положень статті 12 ГПК України.

 

• Ураховуючи те, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем з приводу здійснення ним повноважень як керівника Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, які не містять ознак здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. На працівників Центру МВС (як державної спеціалізованої установи судової експертизи) не поширюється дія норм, які регламентують публічну службу.

 

• З урахуванням змісту Типового положення Територіальний центр соціального обслуговування є установою, яка створена органом місцевого самоврядування та надає соціальні послуги. Керівник Територіального центру – директор не є державним службовцем у розумінні вимог Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та не є службовцем органу місцевого самоврядування відповідно до Закону № 2493-III.

 

• Як убачається зі змісту позовної заяви та доводів касаційної скарги, фізична особа просила, зокрема, визнати факт ведення нею бухгалтерського обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації Рівненської області, тобто позовні вимоги заявлено про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а не про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Ураховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги про встановлення факту ведення бухгалтерського обліку не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Оскільки сторонами спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв’язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.

 

• Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

 

• Оскільки фізична осора звернулася до суду з позовом до ПрАТ, стосовно якого порушено справу про банкрутство після 19 січня 2013 року, з вимогами, зокрема про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі, тому що спір стосовно вказаних позовних вимог підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що виключає можливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства.

 

Цивільна юрисдикція у справах, що стосуються виконавчого провадження

• Незалежно від того, у якій юрисдикції розглянуто справу, на виконання рішення у якій проводилися торги, визначення юрисдикції у справі про визнання торгів недійсними залежить від суб'єктного складу сторін договору, а з урахуванням того, що продавцем є юридична особа, - то від того, чи є покупець юридичною чи фізичною особою та від змісту правовідносин між сторонами, які є цивільними.

 

• Юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні з виконання вироку в частині цивільних позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Спірні правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця у процедурі виконання рішення суду стосовно повернення конфіскованого майна пов'язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем йому рухомого майна, а отже спір не є публічно-правовим і випливає з відносин, що регулюють право власності.

 

• За змістом положень Закону України «Про третейські суди» при вирішенні питання щодо визначення компетентного суду в розумінні цього Закону необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства. Оскільки вимога про стягнення заборгованості розглядалася третейським судом до юридичної особи - позичальника та до фізичної особи - поручителя, то за суб'єктним складом сторін ця справа про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду підлягала б розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Справа за позовом фізичної особи до двох фізичних осіб, відділу державної виконавчої служби, Головного територіального управління юстиції про виключення майна з-під арешту підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно.

 

• Справа за позовом фізичної особи до міськрайонного суду про визнання незаконним підпису голови суду у виконавчих листах та визнання недійсними виконавчих листів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на час розгляду справи).

 

• Фізична особа звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа про стягнення з банку на його користь грошових коштів. В цьому випадку особа оскаржила дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

 

• Позивачі звернулися до суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління під час примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі. Отже, позивачі, які є стороною виконавчого провадження, звернулися до суду з позовом на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України. За таких обставин, оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника управління ДВС має відбуватися шляхом звернення до суду зі скаргою в порядку, визначеному ЦПК України.

 

• Державний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення під час виконання рішення господарського суду. За правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, державний виконавець  правильно звернувся з зазначеним поданням до загального суду.

 

• Вимоги про визнання протиправною бездіяльності територіального управління юстиції щодо неподання платіжного доручення та зобов'язання подати платіжне доручення про переказ коштів згідно з виконавчим листом, виданим в цивільній справі, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами  ЦПК, а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС.

 

• Суди правильно розглянули спір за скаргою на бездіяльність державного виконавця у порядку цивільного судочинства, оскільки як судом першої інстанції, так і апеляційної інстанції не встановлено, що до зведеного виконавчого провадження долучено інше рішення, яке підлягало примусовому виконанню, і таке рішення ухвалене не в порядку цивільного судочинства.

 

• Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1–3 та 6 статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього ЦК). Отже, позовні вимоги про визнання прилюдних торгів недійсними підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки не є публічно-правовими і стосуються захисту цивільних прав осіб у приватноправових відносинах.

 

• Приписами ЦПК України врегульовані відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення відділу ДВС щодо необхідності застосування частини п’ятої статті 82 Закону у редакції, чинній на час подання скарги, оскільки цей припис стосується оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень інших органів, ніж суд.

 

• Спір з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, прийнятих під час дії Закону № 606-XIV, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

 

• Право на звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за правилами цивільного судочинства пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом, а також у випадку якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані.

 

Цивільна юрисдикція у справах щодо стягнення грошових сум, збитків, відшкодування шкоди

• Адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, й вони поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Вимог, наведених у КАС України, які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з вимогами про відшкодування шкоди, позивачем не заявлялось.

 

• Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття фізичною особою права власності на виплачену міськрайонним центром зайнятості матеріальну допомогу по безробіттю та стягнення цієї суми з нього як набутої без достатньої правової підстави, то цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер.

 

• Позов про відшкодування витрат на навчання фізичної особи у вищому навчальному закладі внутрішніх справ України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Спір між військовою частиною та фізичною особою про стягнення вартості речового забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби виник щодо правомірності набуття права власності на речове майно та стягнення з особи частини вартості цього майна, як набутого без достатньої правової підстави, тобто спір має приватно-правовий характер.

 

• Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

 

• Спір щодо стягнення міським центром зайнятості з органу Пенсійного фонду України зайво виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю не є публічно-правовим, оскільки стосується права особи на грошові кошти, отримані нею на підставі рішення центру зайнятості, тобто цивільного права.

 

• Позовні вимоги ПАТ пред'явлені до однієї і тієї ж особи, яка перебуває у різних правових статусах - «фізична особа» та «фізична особа-підприємець». При цьому вимоги стосуються відшкодування збитків, завданих несанкціонованим відбором природного газу поза приладом обліку, шляхом самовільного під'єднання ФОП до газопроводу фізичної особи. Відповідач саме як фізична особа має нести відповідальність за завдані позивачу збитки.

 

• Спір виник щодо правомірності набуття особою права власності на бюджетні кошти у вигляді субсидії, наданої їй УПСЗН, та стягнення з позивачки згаданої суми як набутої без достатньої правової підстави, тобто цей спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.

 

• Військова частина звернулась до суду з позовом до фізичної особи про стягнення збитків. Завдання шкоди та процес її відшкодування не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов’язанням з конкретно визначеним суб’єктним складом – боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки мають бути відшкодовані.

 

• Спір за позовом УПСЗН до фізичної особи про стягнення надміру нарахованих бюджетних коштів стосується права особи на грошові кошти, отримані ним як компенсаційна виплата непрацюючій фізичній особі, яка постійно надає соціальні послуги, тобто цивільного права.

 

• Позовні вимоги юридичної особи до юридичної особи-страховика і фізичної особи-страхувальника про стягнення страхового відшкодування, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII могли розглядатися за правилами цивільного судочинства.

 

• Фізична особа заявила вимоги до ПАТ «Укрзалізниця» про зобов'язання звернутися у встановленому законом порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з метою встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення, а також стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь переплати за послуги з водопостачання та водовідведення. ПАТ «Укрзалізниця» не є суб'єктом владних повноважень, що виключає можливість розгляду цих вимог в порядку адміністративного судочинства.

 

• Спір за позовом Укртрансбезпеки до фізичної особи про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

 

• Спори про стягнення вартості комунальних послуг за обслуговування приміщень у багатоквартирних будинках підлягають розгляду у порядку господарського судочинства лише у випадках відповідності їх суб'єктного складу вимогам ГПК України. В даній справі встановлені факти отримання цих послуг відповідачем як фізичною особою.

 

• Спір у справі за позовом УПСЗН до фізичної особи про стягнення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям не є публічно-правовим, оскільки стосується права особи на грошові кошти, отримані нею як державна соціальна допомога малозабезпеченій сім'ї, тобто цивільного права.

 

• Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права (відшкодування шкоди), то таким способом захисту може бути, зокрема, звернення до суду, який ухвалив виправдувальний вирок, з відповідною позовною заявою.

 

• Відшкодування військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними в порядку регресу шкоди військовій частині відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

 

• Розгляд питання про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у зв'язку з незаконним повідомленням про підозру, закриттям провадження у кримінальній справі та виправдувальним вироком може здійснюватися судом у порядку цивільного судочинства.

 

• Спір між УПСЗН та фізичною особою про стягнення наданої тимчасової державної допомоги внаслідок ухилення від сплати аліментів на дитину не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.

 

• Спори за вимогами територіальних органів Пенсійного фонду України про стягнення надмірно виплачених сум пенсій є приватноправовими та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Позивач бере участь у цій справі не на виконання передбачених законодавством владних повноважень, а з підстав, передбачених, зокрема, ЦК України.

 

• Предметом позову є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти у вигляді неотриманих спадкодавцем пенсійних виплат. Спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

 

Цивільна юрисдикція в інших категоріях справ

• Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення предметної юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

 

• Громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі.

 

• Позов фізичної особи про визнання протиправною діяльності та зобов'язання комунального підприємства зробити перерахунок, зобов'язання банку припинити надавати громадянам недостовірну інформацію не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб'єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим.

 

• Квартальний комітет видав особі довідку про те, що певна особа була зареєстрована та проживала до дня смерті за певною адресою та вела спільне господарство зі своєю тіткою. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було з'ясовано, що позивач оскаржує не факт видачі довідок квартальним комітетом як суб'єктом владних повноважень, а видачу довідок саме зазначеного змісту. Таким чином, у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов'язані з питаннями оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

 

• Позовні вимоги фізичної особи, яка має статус ФОП, стосувалися невиконання іншою ФОП належним чином умов договору оренди нежитлових приміщень, укладеного позивачем як фізичною особою. Суб'єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Особа - власник майна сама визначає, у якому статусі вона відчужує чи передає в оренду вказане майно.

 

• Позивач просив суд зобов'язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, власником якого він став на підставі договорів купівлі-продажу саме як фізична особа. Доказів здійснення позивачем як фізичною особою господарської діяльності і необхідності укладення договору про постачання електричної енергії як господарського, матеріали справи не містять.

 

• Позов фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, до банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Спори, які пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) не тотожні спорам у справах про банкрутство.

 

• Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв'язку із чим спори, що виникають з таких правовідносин, не відносяться до юрисдикції господарських судів.

 

• Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

 

• У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання заявником свідоцтва України на знак для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

 

• Суди на підставі договору поставки, специфікації до нього, видаткових накладних і прибуткових касових ордерів, наявних у матеріалах справи, встановили, що договір поставки укладений, а товар - частково оплачений відповідачем як фізичною особою, а не як суб'єктом підприємницької діяльності. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

 

• Спірні правовідносини, які стосуються визнання неправомірними дій щодо прийняття висновку органу опіки та піклування міськради про доцільність позбавлення батьківських прав, виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, оскаржувані дії відповідачів безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і не мають обов'язкового характеру.

 

• Спір виник міжпідприємством та Державною службою інтелектуальної власності України з приводу оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, на підставі яких фізичним особам видано патенти на промислові зразки та свідоцтва на знаки для товарів та послуг. Вимоги про скасування цих рішень є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності видачі заявникам зазначених патентів на промислові зразки та свідоцтв на знаки для товарів та послуг. Подальше оспорювання правомірності набуття таких прав на вказані об'єкти має відбуватися в порядку цивільної юрисдикції.

 

• Позов фізичної особи до директора школи з приводу неутворення комісії з розслідування нещасного випадку та непроведення розслідування підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Створення комісії з розслідування нещасних випадків нерозривно пов'язане із заподіянням шкоди здоров’ю учасника навчально-виховного процесу.

 

• Позивач не оскаржувала відмову внести зміни до актового запису про її народження, не просила визнати неправомірними дії відповідача. Вона хотіла, щоби суд вирішив питання про помилковість вказаної у відповідному записі дати її народження, оскільки відповідач не хотів через відсутність первинних документів самостійно виправити допущену, на думку позивача, помилку. Суди за правилами цивільного судочинства повинні встановлювати обставини, що підтверджують або спростовують факт народження особи, та залежно від встановлених обставин вирішувати питання про неправильність актового запису про дату народження особи і зобов'язання відповідача внести зміни до цього запису, вказавши вірну дату.

 

• Справа за позовом УВД ФСС НВ до ТУ Держгірпромнагляду про скасування актів розслідування нещасного випадку та про нещасний випадок, пов'язаний із виробництвом, має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

 

• Адвокатський запит не є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб'єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту. Ураховуючи наведене, вимоги стосовно ненадання відповіді на адвокатські запити не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) є суб'єктом владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів.  Проте, після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки  фактично  зачіпає  майнові інтереси переможця торгів.

 

• Суд установив, що вищий орган ТОВ не приймав рішень про зміну складу його учасників у зв’язку зі смертю засновника (учасника) товариства і вступу до нього спадкоємців та про внесення відповідних змін до статуту цього товариства. У матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації таких змін. Тобто спадкоємці не набули статусу учасників ТОВ. Отже, зазначений спір не є спором між учасниками (засновниками) ТОВ або між цим товариством та його учасником (засновником) щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи.

 

• Спір між позивачем та Сільрадою виник унаслідок укладення останньою зі Службою автомобільних доріг договору про співпрацю. У цих відносинах Сільрада не виступає як суб’єкт владних повноважень, між сторонами цієї угоди відсутні правовідносини влади та підпорядкування, тому цей договір про співпрацю не можна вважати адміністративним. Оскільки за захистом свого порушеного права до суду у цій справі звернулася фізична особа, то цей спір з урахуванням суб’єктного складу правовідносин має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

 

• Оскаржувані розпорядження щодо негайного відібрання дитини та доцільності позбавлення батьківських прав стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Народний депутат України не є ані посадовою, ані службовою особою органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а є учасником законотворчої діяльності, не відноситься до суб’єктів владних повноважень і не наділений владними управлінськими функціями. Зважаючи на викладене, відповідач (народний депутат) у межах спірних правовідносин не здійснював владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини щодо втручання народного депутата в господарську діяльність Товариства не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої. Проте він може нести відповідальність як фізична особа та бути стороною у справі, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Позов Університету, який стосується відшкодування завданої особою майнової шкоди у вигляді вартості навчання за рахунок державного бюджету, не є адміністративним, оскільки Університет не має встановлених нормами КАС України ознак суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, а підтвердження, що зарахування відповідачки та проходження нею аспірантури пов`язані з реалізацією позивачкою повноважень, пов`язаних з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби, матеріали справи не містять.

 

• Справи про захист ділової репутації слід розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком справ між юридичними особами й іншими суб'єктами підприємницької діяльності у зв’язку зі здійсненням ними господарської діяльності, які належать до юрисдикції господарського суду. Участь у таких справах позивачем або відповідачем фізичної особи, яка не є підприємцем, виключає юрисдикцію господарського суду. Фізична особа як автор статті також може бути відповідачем за вимогою про визнання цієї інформації недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивача. Тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що залучення автора статті співвідповідачем підтверджує необґрунтоване, штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни юрисдикції.

 

• Оскаржувані позивачем рішення зборів членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо внесення/відкликання подань Кабінету Міністрів України про призначення Голови та заступників Голови Агентства, звільнення керівника його секретаріату, а також щодо висловлення недовіри керівнику секретаріату та створення комісії з перевірки його роботи, не пов’язані зі здійсненням владних управлінських функцій Агентства, покладених на нього законом для реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти. Відповідач, ухвалюючи наведені рішення, діяв не як суб`єкт владних повноважень у розумінні КАС.

 

• Вимоги про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу фізичною особою власних корпоративних прав ТОВ на користь іншої фізичної особи обґрунтовані тим, що вказаний договір/правочин спрямований на ухилення відповідача від виконання судового рішення у іншій справі. При цьому оскільки позивач не є учасником ТОВ та не має на меті отримати частку іншої фізичної особи у товаристві з метою участі в управлінні та діяльності цієї юридичної особи, адже його вимоги спрямовані до відповідача саме як до боржника у зобов’язальних відносинах, а також оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не містить ознак корпоративного. Крім того, оскільки у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя – фізичної особи не як до учасника товариства й не в межах корпоративних правовідносин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що за наслідком встановлення підстав укладення спірного правочину вирішення цього спору може належати до юрисдикції господарських судів Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими.

 

• Предметом перевірки у справі є правомірність та наявність підстав для скасування рішень РДА щодо визначення порядку участі батька у вихованні дочки, які, на переконання позивача – матері зазначеної дитини, суперечать актам цивільного законодавства. Вказана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

 

• Національні суди повноважні надавати дозвіл на проведення огляду приміщення колишнього нотаріуса та виїмки документів та печатки нотаріуса у разі його відмови передати у встановленому порядку ці документи до архіву чи знищити печатку. Документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави і держава має право у визначених Законом України «Про нотаріат» випадках витребувати їх у порядку ЦК України та ЦПК України.

 

• Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Такі правовідносини є тісно пов’язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.

 

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Адміністративна юрисдикція у земельних справах

• Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

 

• З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Разом з тим, суд не встановив, чи був укладений у встановленому законом порядку договір оренди на виконання оскаржуваного рішення.

 

• Предметом перевірки у справі про оскарження рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення діяльності фермерського господарства та переведення земельної ділянки у землі запасу сільської ради є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов'язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, сільської ради та третьої особи є предметом розгляду в іншій справі.

 

• Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін в орендних правовідносинах. Судами не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов'язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, за наслідками прийняття оскаржуваного розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Отже, відсутнє порушення приватного права держави у спірних відносинах, відповідно, ознаки приватноправового спору у цій справі також відсутні.

 

• Предметом спору є скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в постійне користування виконавчому органу міської ради (без передачі цієї земельної ділянки фізичним чи юридичним особам) для проектування на ній кладовища тому, що таке рішення, на думку позивачів, прийняте з порушенням екологічних умов, вимог водного та земельного законодавства, всупереч санітарним правилам і нормам. Правовідносини, які склались між учасниками справи, не пов'язані з вибуттям земель із комунальної власності, а стосуються оскарження фізичними особами законності рішення щодо відведення земельної ділянки для потреб та з метою захисту суспільних інтересів територіальної громади, а тому питання щодо законності та обґрунтованості цього рішення, яке має ознаки саме нормативного акту органу місцевого самоврядування, належить до компетенції адміністративних судів.

 

• У правовідносинах, пов'язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.

 

• Спір про визнання протиправною бездіяльності міської ради щодо розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки для ведення садівництва обумовлений бездіяльністю відповідача щодо вирішення питань, які в силу законодавчих приписів належать до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

 

• Ухвала міської ради про встановлення вартості земель міста є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки прийнята уповноваженим органом суб'єкта владних повноважень, змінює норми права, скасовує інший правовий акт, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним, оскільки ухвала лише визначає коло суб'єктів, на які поширюється її дія, однак жодним чином не персоніфікує їх) та спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб'єктами господарювання.

 

• Предметом спору є рішення міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов'язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття. Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

 

• Районна рада, приймаючи рішення «Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів району», діяла не в своїх або чиїхось приватних інтересах, а з метою здійснення передбачених владно-управлінських функцій, оскільки питання зміни меж населених пунктів не стосується права власності або користування земельними ділянками конкретних осіб, а направлене на зміну меж населених пунктів у районі. Це рішення не може вважатись виконаним актом індивідуальної дії, оскільки на підставі цього рішення у фізичних та/або юридичних осіб не виникло і не могло виникнути речових прав на земельні ділянки. Відносини, які склались між учасниками спору, мають публічно-правовий характер і правомірно розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій в порядку адміністративного судочинства.

 

• Позивач оскаржує рішення виконавчого органу міської ради, яким змінено Генеральній прокуратурі вид використання земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу. Предметом цього спору є перевірка законності рішення, пов'язаного зі здійсненням владних управлінських функцій виконавчим органом (міською державною адміністрацією), а не питання щодо вирішення речового права позивача на земельну ділянку. Суд обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства.

 

• Діяльність органу місцевого самоврядування із планування території відповідного населеного пункту та затвердження генерального плану забудови є виконанням прямо встановлених законом владних управлінських функцій, спрямована на забезпечення інтересів громади, у зв’язку з чим у даному випадку орган місцевого самоврядування господарської діяльності не здійснює. Рішення, прийняте органом місцевого самоврядування за результатами такої діяльності, не створює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов’язків окремих осіб. Таким чином, спір у справі про скасування рішення сільської ради «Про затвердження генерального плану забудови, плану зонування села» не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

 

• Позивач звернувся до суду з позовом до Сільради, у якому, зокрема, просив скасувати рішення Сільради про затвердження висновку земельної комісії, згідно з яким дорогу в селі між присадибними ділянками залишено в загальному користуванні. Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними, на думку позивача, діями відповідача при вирішенні питання щодо прокладення дороги загального користування попри будинок позивача з однієї сторони та перекриття тупикового проїзду до цієї земельної ділянки з іншої сторони, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

 

• Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій Міськради щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації згідно зі статтею 118 ЗК України, щодо невинесення на розгляд сесії Міськради клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку. Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача, діями відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

 

 

 

Адміністративна юрисдикція у справах, пов’язаних із самочинним будівництвом

• Районна адміністрація наголошує на тому, що будівництво та реконструкція здійснені особою без необхідних дозвільних документів та з недотриманням вимог пожежних, санітарно-епідеміологічних та інших установлених державою норм і правил. Порушення цих вимог може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Вказане свідчить про те, що такий спір про зобов’язання привести самовільно реконструйоване домоволодіння до попереднього стану є публічно-правовим і його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

 

• Суб’єкт владних повноважень перебуває з особою, яка здійснила самочинне будівництво, у адміністративних відносинах, оскільки діє на виконання своїх владних управлінських функцій, спрямованих на захист суспільних інтересів. Спір не пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування.

 

• Районна адміністрація звернулася з позовом про зобов'язання відповідачів демонтувати самочинно збудовані об'єкти, які були побудовані ними в межах червоних ліній, без документів на землекористування та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв'язку з невиконанням у добровільному порядку розпорядження, тобто з підстав, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень.

 

• Оскільки відповідач добровільно не виконала розпорядження та не усунула допущених порушень, позивач як суб'єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об'єктів житлового фонду звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача до вчинення дій з приведення самочинно реконструйованого балкону приватної квартири до попереднього стану.

 

• Метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

 

• Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

 

Адміністративна юрисдикція у справах щодо нерухомого майна (крім земельних ділянок та самочинного будівництва)

• У справі дослідженню підлягає правомірність надання виконкомом міськради, як суб'єктом владних повноважень, адміністративної послуги, а саме: прийняття рішення в частині надання дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове, шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаного приміщення під промтоварний магазин. Отримання власником житлового приміщення рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове має ознаки адміністративної послуги.

 

• Функції з надання погоджень (дозволів) на встановлення елементів благоустрою і рекламних конструкцій, а також з контролю за дотриманням правил благоустрою населеного пункту та правил розміщення зовнішньої реклами є управлінськими і здійснюються суб'єктами владних повноважень у порядку, визначеному чинним законодавством України. Спори, які стосуються виконання суб'єктами владних повноважень зазначених функцій, зокрема демонтажу елементів благоустрою, розміщених, на фасадах будівель і споруд, а також рекламних конструкцій, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

• Спірні правовідносини щодо скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації стосуються дій архітектурно-будівельної інспекції щодо реєстрації спірної декларації з порушенням норм законодавства, що регламентує діяльність відповідача щодо вчинення таких дій. Спір у справі не стосується права власності на об'єкт нерухомості, оскільки дослідженню у цій справі підлягають дії інспекції як суб'єкта владних повноважень щодо надання дозвільного документа.

 

• Позов про скасування розпорядження районної адміністрації міської ради «Про дозвіл подружжю на укладення договору застави квартири, де зареєстровані малолітні діти» підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Предметом перевірки у цій справі є виключно дотримання органом місцевого самоврядування під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій із захисту прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна та по здійсненню контролю за дотриманням батьками житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей, а також правомірність вирішення такого питання на підставі звернення осіб, які не є батьками неповнолітніх, дотримання процедури проходження документів.

 

• Оскільки відповідачка добровільно не виконала розпорядження РДА та не усунула допущених порушень, РДА як суб’єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об'єктів житлового фонду будь-якої форми власності звернулася до суду з позовом про зобов’язання відповідачки відновити самовільно демонтоване приміщення коридору та дверний отвір, а також демонтувати залишки самовільно влаштованої стіни в подвір’ї біля квартири. Цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

• Оспорюваний позивачкою будівельний паспорт на будівництво житлового будинку виданий відповідачем як суб`єктом владних повноважень на реалізацію владних управлінських функцій, а тому спір між сторонами щодо оскарження вказаного будівельного паспорта є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

Адміністративна юрисдикція у справах щодо реєстрації прав та їх обтяжень

• Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулася за державною реєстрацією припинення обтяження, повноважень на подання відповідної заяви. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов'язані з визнанням права власності на квартиру.

 

• Позивач вважає, що запис, внесений приватним нотаріусом про зміну умов обтяження предмета іпотеки здійснено з перевищенням повноважень спеціального суб'єкта і приватний нотаріус вчинила запис про реєстрацію змін обтяження на порушення вимог закону. Позовна заява не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про заміну умов обтяження квартири, вчинений приватним нотаріусом.

 

• Вимоги особи ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса як суб'єкта, наділеного  владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки документів, поданих для реєстрації права власності на частини будинку, та їх витребування. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов'язані з його правом на вказаний об'єкт нерухомого майна.

 

• Предметом перевірки в справі про скасування рішень державного реєстратора є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права власності на нерухоме майно позивач перед судом не порушував, адже такий спір між згаданими учасниками справи вирішувався в іншій справі судом цивільної юрисдикції.

 

• Предметом перевірки у справі про скасування рішення державного реєстратора є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права  - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.

 

• Фізична особа вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса. Крім того, особа зазначає, що на порушення вимог заону приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. У цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса.

 

• Спір у справі про скасування державної реєстрації припинення юридичної особи не стосується вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, натомість ФОП оскаржує дії державного реєстратора та просить скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ВКФ «Мрія», яка, на думку позивача, була проведена з порушенням відповідної процедури.

 

Адміністративна юрисдикція у трудових справах

• Справи у спорах з приводу притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців стосуються проходження останніми публічної служби, а відтак підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

 

• Спір у справі за позовом судді до територіального управління ДСА України про стягнення несплаченої заробітної плати є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник у зв'язку з виконанням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій щодо здійснення організації планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в місцевому суді під час проходження позивачем публічної служби на посаді судді цього суду.

 

• Справа за позовом фізичної особи (дільничного інспектора міліції, звільненого із публічної служби) до обласного ГУ МВС про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середньомісячного заробітку, 3% річних та інфляційних втрат як виплати заборгованості із заробітної плати особі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Вимоги публічних службовців про зобов'язання суб'єкта владних повноважень провести розрахунок і виплатити їм індексацію заробітної плати є пов'язаними з проходженням публічної служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

 

• Спір з приводу звільнення з посади заступника голови селищної ради, тобто посадової особи органу місцевого самоврядування, діяльність якого є публічною службою, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

 

• Поняття «спір з приводу проходження громадянами публічної служби» охоплює питання реалізації правового статусу державного службовця від прийняття на державну службу до її припинення, зокрема і питання відповідальності у зв'язку з його рішеннями, діями чи бездіяльністю на відповідній посаді, навіть якщо притягнення до відповідальності відбувається після звільнення з державної служби. Позивач стверджував, що відповідач заподіяла шкоду державі під час виконання нею посадових обов'язків, видавши військовослужбовцю путівку на безоплатне санаторно-курортне лікування з порушенням вимог законодавства.Отже, позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди заявлені з підстав вчинення дій, які мали місце під час виконання особою обов'язків на державній службі.

 

• Спір за позовом колишнього в.о. старости про внесення змін до запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди  публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Спір у справі за позовом державного службовця про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, який подано після постановлення адміністративним судом рішення про поновлення особи на роботі, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв’язку з проходженням  публічної служби.

 

• Вимога про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул за період затримки з виконанням постанови адміністративного суду не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні КАС України. Зазначена вимога є пов'язаною з проходженням публічної служби та звільненням з цієї служби, така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі. Вимоги про стягнення сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони пов'язані з проходженням публічної служби та звільненням з неї.

 

• Якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

 

• У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

 

• Спори за позовом військової частини до фізичної особи про відшкодування шкоди підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.

 

• Позов про оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача державною нотаріальною конторою не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Справа за позовом колишнього секретаря виборчої комісії про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів унаслідок інфляції, моральної шкоди підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов’язана з питанням трудових відносин у період реалізації виборчих прав у сфері публічно-правових відносин.

 

• Працівники державних органів, посади яких визначені у переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, зберігали статус державного службовця після дати набрання чинності Законом № 889-VIII (1 травня 2016 року) до завершення визначеного цим Законом строку попередження про зміну істотних умов державної служби. На момент виникнення спірних правовідносин – звільнення з посади – позивач мала статус державного службовця. Статус безробітної матері трьох малолітніх дітей, який позивач стверджує, що мала на момент звернення з позовом, не впливає на визначення юрисдикції суду.

 

• За правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов’язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в органах внутрішніх справ. Ці спори можуть стосуватися як порядку проходження такої служби, до якого включається і виплата заробітної плати, так і пов’язані зі звільненням з публічної служби, до яких належать і спори про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

 

• Фізична особа фактично звернулася до суду з позовом про зобов’язання Управління МВС як суб’єкта владних повноважень видати йому довідку стосовно грошового забезпечення його як посадової особи публічної служби, яка йому необхідна для отримання пенсії. Отже, в позові йдеться про спір, що виник з публічно-правових відносин, і його вирішення відноситься до компетенції адміністративних судів.

 

• Правовідносини, пов’язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання особою своїх посадових обов’язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби – одним з елементів припинення такої служби. На момент звільнення позивача з посади відділ Головного управління Державної фельд’єгерської служби України в м. Полтаві входив у структуру Держспецзв’язку. Вищезазначене свідчить про те, що позивач перебував на публічній службі в розумінні п. 15 ст. 3 КАС України, а тому спірні правовідносини між сторонами щодо відшкодування шкоди та виплати грошової допомоги внаслідок отриманого захворювання в результаті проходження публічної служби за своєю суттю є публічно-правовим спором.

 

• Питання призначення на посаду керівника комунального закладу охорони здоров’я є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а рішення комісії про призначення на посаду керівника комунального закладу охорони здоров’я є рішенням конкурсної комісії в розумінні пункту 9 частини першої статті 19 КАС.

 

• Встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ. Не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства заяви про встановлення фактів трудового стажу. Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.

 

• У разі появи спору з приводу проходження особою служби на одній з посад патронатної служби, до яких відноситься посада помічника судді, який виник у період, коли з 01 травня 2016 року посада помічника судді за законом перестала відноситися до посад державної служби і сама діяльність помічника судді – до державної служби, але не втратила характеристик публічної служби, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

 

Адміністративна юрисдикція у справах, що стосуються виконавчого провадження

• Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України.

 

• Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.

 

• Особа, яка не є стороною виконавчого провадження, звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання акта опису та арешту майна про вилучення автомобіля та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Відповідно до норм частин 4, 5 статті 82 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу,  як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, а також прийнятих  у  виконавчих  провадженнях  щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від  того, яким  органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

 

• Спори, що виникають під час виконання органами Державної казначейської служби України рішення суду про стягнення коштів з державного органу, мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Згідно із пунктом 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників дії (бездіяльність) та рішення органу Державної казначейської служби України можуть бути оскаржені відповідно до адміністративного суду.

 

• Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

 

• Заява про заміну сторони виконавчого провадження, яке розпочато за постановою про адміністративне правопорушення, що винесена начальником УПФУ, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими (ніж судами) органами, - такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку КАС України.

 

• Спір за скаргою на дії виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України.

 

• Оскільки зі скаргою на бездіяльність начальника ВДВС звернувся представник особи - адвокат, який не є стороною виконавчого провадження, оскаржує ненадання начальником ВДВС у встановлений Законом № 5076-VI строк відповіді на адвокатський запит і ненадання копій запитуваних документів, тобто скарга стосується не оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішення суду, а здійснення управлінських дій з контролю за неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов'язків, то вона в силу вимог статті 181 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Оскільки фізична особа оскаржує дії державного виконавця у зв’язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку КУпАП, то висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства є правильними. Розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

 

• Оскільки оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб’єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа.

 

• Оскільки боржником оскаржуються дії державного виконавця з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання вироку суду у частині конфіскації автомобіля і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, то суди зробили правильний висновок, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 181 КАС України є універсальним.

 

• Вимоги про зняття арешту із нерухомого майна є пов`язаними з вирішенням питання щодо стягнення виконавчого збору, яке не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Ці вимоги повинні розглядатися разом із вимогами про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору у порядку адміністративного судочинства.

 

• Дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

 

• Оскарження дій або бездіяльності державного виконавця з виконання постанови про накладення арешту на виконання вироку суду про конфіскацію майна, для яких процесуальними кодексами та Законом № 1404-VIII не передбачено спеціального порядку оскарження таких дій або бездіяльності, проводиться у порядку адміністративного судочинства.

 

• Оскарження учасником виконавчого провадження (боржником) дій державного виконавця з примусового виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальному провадженні, та постанови державного виконавця про арешт майна боржника, винесеної на виконання цієї ухвали, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки ні КПК України, ні ЦПК України не встановлюють іншого порядку судового оскарження цих дій і постанови.

 

• В порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах не передбачено звернення позивача з окремим позовом, ні в порядку адміністративного, так і іншого виду судочинства. Тобто, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинених на виконання постанови суду, яка була ухвалена в адміністративній справі, або порушення його прав, свобод чи інтересів, то він повинен був звернутися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред’являти позов в порядку цивільного судочинства.

 

• Коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-то наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень. Розгляд справи за позовом ТОВ, яке не було стороною у виконавчому провадженні, щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

 

Адміністративна юрисдикція у справах щодо стягнення грошових сум, збитків, відшкодування шкоди

• Позов з приводу стягнення суб`єктом владних повноважень сум збитків, звернений до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

 

• Позивачем, який на час звернення до суду перебував на військовій службі, пред'явлено позов до університету та військової частини про стягнення компенсації за неотримане продовольче забезпечення за час проходження військової служби. Спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб'єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим.

 

• Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

 

• Оскільки моральна шкода стосується, на думку позивача, протиправних дій Фонду гарантування вкладів з несплати гарантованих виплат, то відповідно до ст. 21 КАС України ці вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

 

• Позовні вимоги з приводу зобов’язання школи-інтернату донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу, виплата якої гарантована державою, є державною соціальною допомогою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.

 

• Одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена статтею 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та про зобов'язання виплати якої ставить питання позивач, відноситься до соціальних виплат, а тому спір належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

 

• Оскільки зі скаргою на бездіяльність начальника ВДВС звернувся представник особи - адвокат, який не є стороною виконавчого провадження, оскаржує ненадання начальником ВДВС у встановлений Законом № 5076-VI строк відповіді на адвокатський запит і ненадання копій запитуваних документів, тобто скарга стосується не оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішення суду, а здійснення управлінських дій з контролю за неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов'язків, то вона в силу вимог статті 181 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Справа за позовом фізичної особи до Управління Пенсійного фонду України, Об'єднаної державної податкової інспекції про стягнення незаконно утриманої пенсії (недоїмки) та відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

• Аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов'язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках компенсаційних виплат відповідно до Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

 

• Військова частина звернулася до суду з позовом до фізичної особи, у якому просить стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача матеріальні збитки зумовлені нестачею майна - автомобільної техніки, що перебувала на відповідальному зберіганні (утриманні) особи під час проходження військової служби. Таким чином, спірні правовідносини пов'язані з проходженням особою публічної (військової) служби. При цьому вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов'язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб'єкта владних повноважень, про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

 

• Спір про відшкодування шкоди, передбаченої статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, предметом якого є соціальні виплати, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства з огляду на вказані вище мотиви.

 

• Предметом спору є визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача (працівників відділення поліції) стосовно позивачки, які виявилися у її побитті та приниженні, як особи ромської національності, під час надання нею пояснень у відділенні поліції. Також позивачка у своєму позові заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди, а саме: зобов’язання ГУНП публічно вибачитися перед позивачкою шляхом здійснення публікації в газеті. Тобто, аналізуючи позовні вимоги можна дійти висновку, що звертаючись із цим позовом, позивачка оскаржує дії суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із здійсненням владно-управлінських функцій. При чому одночасно висуває вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, отриманої нею під час вчинення таких дій.

 

• Предметом спору є зобов’язання відповідача, який діє як суб’єкт владних повноважень, вчинити дії з продовження надання позивачу субсидій, які призначаються у встановленому законом порядку. Відповідачем у справі є орган державної влади – суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

 

• Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

 

• Спір стосовно стягнення винагороди (грошового забезпечення) за участь в антитерористичній операції та відшкодування матеріальної шкоди, завданої через неналежне речове забезпечення під час проходження військової служби,є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

 

Адміністративна юрисдикція у справах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

• Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

 

• Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів у сумі, що не перевищує 200000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування.

 

Адміністративна юрисдикція в інших категоріях справ

• Спір у справі за позовом особи до КДКА про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено як до Вищої КДКА, так і до суду, а розгляд у суді повинен відбуватися за правилами адміністративного судочинства.

 

• Вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення є публічно-правовими і не пов'язані з реалізацією позивачем договірних відносин щодо отримання та оплати комунальних послуг, а тому підлягають розгляду за нормами КАС України.

 

• Спір за позовом фізичної особи, яка звернулася до суду, але він не виконав обов'язку щодо реєстрації та розподілу через автоматизовану систему документообігу позовної заяви, необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

 

• Спори щодо правомірності укладення угоди за участю Пенсійного фонду України, предметом якої є розстрочення погашення боргу на виплату і доставку пенсій, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення», підвідомчі судам адміністративної юрисдикції, адже укладаючи таку угоду, Пенсійний фонд України реалізує функції держави та діє як суб'єкт владних повноважень. Відповідно ця угода є складовою частиною адміністративних правовідносин, а спір, що виник із таких відносин, -публічно-правовим.

 

• Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на час звернення позивачем у жовтні 2015 року до суду з позовом про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності був суб'єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями.

 

• Позовні вимоги фізичної особи до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про призначення та виплату одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві підлягають розгляду за правилами КАС України.

 

• Спір у справі за позовом фізичної особи до начальника Головного управління Національної поліції в про зобов'язання розглянути заяви відповідно до вимог Законів України «Про звернення громадян» та «Про Національну поліцію» виник з приводу бездіяльності відповідача, як суб'єкта владних повноважень, при здійсненні ним управлінських функцій.

 

• Спір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

• Спори про визнання незаконними дій прокурора щодо збирання конфіденційної інформації про особу, вчинені прокурором з метою представництва інтересів держави в іншій судовій справі, а також спори про визнання незаконною бездіяльності прокурора щодо ненадання інформації у відповідь на звернення, подане згідно із Законом України «Про звернення громадян», мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

• Нормативно-правове регулювання статусу НКРЕКП та його місце у сфері енергетики та комунальних послуг дозволяє зробити висновок, що відповідач у цих відносинах з приводу визнання незаконними постанов НКРЕКП є суб'єктом публічного права, наділений владними управлінськими функціями, а тому є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС. Спір за участю органу державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, який в межах своїх повноважень реалізує владні управлінські функції, обумовлює виникнення правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

 

• Звернення позивача до Бібліотеки як розпорядника публічної інформації із запитом про надання такої інформації безпосередньо пов’язане з використанням відповідачем бюджетних коштів. При цьому запитуваний штатний розпис Бібліотеки є документом, що застосовується в процесі виконання бюджету. Спір у цій справі є спором фізичної особи з розпорядником публічної інформації щодо оскарження дій (бездіяльності) у частині доступу до публічної інформації, а тому в силу прямого припису процесуального закону цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

 

• Оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу інваліда війни, то в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який фактично підтвердить належність заявника до інвалідів війни. У випадку якщо заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною, він може оскаржити такі дії заінтересованої особи до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості відмови заінтересованої особи та оцінка наданих їй заявником документів як доказів його залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 

• Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ і адміністративний позов подав до ГУ Нацполіції, тобто до суб’єкта владних повноважень, зокрема, щодо скасування спірних актів. Зазначені акти затверджені начальником ГУ Нацполіції, а до складу Комісії входять атестовані працівники поліції цього ж ГУ Нацполіції, що свідчить про прийняття спірних актів саме суб’єктом владних повноважень. За викладених обставин, враховуючи суть спірних правовідносин, спори, пов’язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й оскарження акта про нещасний випадок під час проходження публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

• Спір у справі виник у зв’язку з незгодою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з відмовою Приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії – протесті податкових векселів у неплатоспроможності. Між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, який і за суб’єктним складом і за характером спірних правовідносин має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

 

• З огляду на припис пункту 9 частини першої статті 19 КАС України та вимогу позивача визнати недійсним рішення екзаменаційної комісії Фонду державного майна України щодо оцінювача, прийняте нею під час здійснення владних управлінських функцій щодо контролю за дотриманням суб'єктом оціночної діяльності вимог чинного законодавства України, такий спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

 

• Лісове господарство, видаючи лісорубний квиток у спірних відносинах, що є дозвільним документом (спеціальними дозволом на заготівлю деревини), діяло як дозвільний орган. Спір про визнання протиправним і скасування лісорубного квитка належить до адмінінстративної юрисдикції.

 

• Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Міськради, щодо укладення договору, предметом якого є діяльність сторін щодо організації та виконання пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування. Позивач просить визнати цей договір недійсним з моменту підписання посилаючись, зокрема, на відсутність повноважень у сторін на укладення спірного договору, порушення процедури проведення конкурсу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування. Тобто предметом розгляду в цій справі є дії Виконавчого комітету Міськради як суб’єкта владних повноважень під час реалізації покладених на нього управлінських функцій щодо укладення сторонами договору, який має ознаки адміністративного та свідчить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.

 

• Спір про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

 

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО ГОСПОДАРСЬКОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Господарська юрисдикція у справах щодо банківського вкладу, кредиту, іпотеки, застави, поруки

• За умовами окремих договорів поруки поручителі взяли на себе зобов'язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов'язань боржником за кредитним договором, тому кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо. Отже, позовні вимоги юридичної особи - банку до юридичної особи - поручителя підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (тобто з 15 грудня 2017 року) до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням.

 

Господарська юрисдикція у земельних справах

• Після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки відповідачем - фізичною особою засновано фермерське господарство, яке зареєстровано як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.

 

• Спори, пов'язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

 

• Звертаючись  до суду із заявою про встановлення юридичного факту, військова частина просила встановити факт належності їй державного акта на право користування земельною ділянкою, вважаючи, що у зв'язку з помилкою в держаному акті, вона не може у повному обсязі скористатися своїми правами землекористувача. Проте, між військовою частиною та Університетом повітряних сил існує тривалий спір про право користування земельною ділянкою, у зв’язку із чим заяву слід було залишити без розгляду.

 

• Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

 

• Вирішення спору стосовно визнання права користування емфітевта (землекористувача) земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору емфітевзису у разі невизнання такого права особою, яка не є стороною цього договору, не впливає на обсяг прав і обов’язків власника щодо відповідної земельної ділянки, оскільки предмет такого спору не стосується ані правомірності набуття ним відповідної земельної ділянки, ані правомірності укладеного із землекористувачем договору емфітевзису. Спірні правовідносини виникли між юридичними особами, при цьому фізичні особи (власники відповідних земельних ділянок) не є відповідачами у цій справі. Тому цей спір жодним чином безпосередньо не стосується цивільних прав та законних інтересів фізичних осіб, а його вирішення може безпосередньо вплинути лише на права та законні інтереси сторін спірних відносин, якими є юридичні особи.

 

Господарська юрисдикція у справах щодо розпорядження, володіння, користування майном (крім земельних ділянок)

• За загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна належать до господарської юрисдикції. Господарські суди вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду).

 

• Спір про захист права власності майна, що належить позивачу - юридичній особі, але використовується в господарській діяльності відповідача - іншої юридичної особи, відноситься до компетенції господарських судів. Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.

 

• Предметом спору у справі за позовом особи до селищної ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення є правомірність припинення договору особистого строкового сервітуту та, як наслідок демонтаж малої архітектурної форми (торговельного павільйону), стосується приватних інтересів фізичної особи-підприємця, має цивільно-правову природу.

 

• Позивачка просила суд зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, зазначаючи себе як фізичну особу, а не фізичну особу - підприємця. Разом з тим характер правовідносин, що виникли між сторонами договору, свідчить про його спрямованість на здійснення сторонами підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів позивача саме як учасника господарських відносин - фізичної особи - підприємця.

 

• Суди не наділені повноваженнями розглядати вимоги фізичної особи до ПАТ і ТОВ про визнання майнових прав у порядку цивільного провадження, оскільки всі майнові питання до ПАТ і ТОВ, щодо яких порушено справи про банкрутство, розглядаються господарським судом.

 

• За наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого позивача не може бути порушена, а у випадку її порушення - підлягає закриттю. Якщо при розгляді цивільної справи з'ясується, що стосовно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, провадження у цивільній справі підлягає закриттю у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

Господарська юрисдикція у справах щодо реєстрації прав та їх обтяжень

• Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.

 

• Справа за позовом ТОВ про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю, скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, ураховуючи суб'єктний склад справи, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, адже спірні правовідносини пов'язані з невиконанням суб'єктом господарювання умов кредитного договору (цивільно-правової угоди), тобто випливають з договірних відносин.

 

• Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов’язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв’язку з протиправним внесенням до ЄДР суб’єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов’язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

 

• Позивач – юридична особа, подавши позов до приватного нотаріуса про скасування виконавчого напису, оспорює наявність заборгованості за укладеним ним з іншою юридичною особою кредитним договором. Отже, перевірці підлягає як наявність заборгованості, так і дії кредитора про повідомлення про заборгованість і неналежні дії приватного нотаріуса, що, враховуючи суб’єктний склад такого спору, є спором, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому, нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а може бути залучений до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

 

Господарська юрисдикція у справах, що стосуються участі у діяльності товариств, підприємств, організацій

• Спір у зв'язку із невиконанням ТОВ зобов'язань, пов'язаних із виходом учасника із товариства (не виплачена вартість частини майна товариства, пропорційна частці вибулого учасника у статутному капіталі), підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• Оскільки з переходом до відповідача прав і обов'язків щодо частки в статутному капіталі підприємства на підставі укладеного з позивачем договору купівлі-продажу до нього перейшли відповідні права й обов'язки стосовно участі спільно з позивачем у діяльності та управлінні цього підприємства, то й відносини, які виникли між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві.

 

• Справи, що виникають у спорах між акціонерним товариством та його акціонером, які пов'язані із втратою системи реєстру власників іменних цінних паперів та порушенням товариством своїх обов'язків щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів, слід розглядати як справи, що виникають із корпоративного спору, а отже вони є підвідомчими господарським судам.

 

• Спори, що виникають між товариством та його учасником на підставі частини четвертої статті 146 ЦК України про відшкодування витрат товариства, пов'язаних із проведенням на вимогу учасника аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства, належать до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини тісно пов'язані із реалізацією учасником своїх корпоративних прав, зокрема права на управління товариством і права на отримання інформації про товариство.

 

• Професійна спілка не може виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі, а при зверненні з позовом в інтересах трудового колективу має вважатись такою, що діє від власного імені. Позов Первинної профспілкової організації до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Фонду державного майна України про зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні державного підприємства визнання недійсним наказу Міністерства в частині збільшення статутного капіталу підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• Якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги  про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона оспорюваного договору фізична особа.

 

• Справи, які виникають між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасниками стосовно набуття коштів товариства цими учасниками у якості дивідендів або стосовно збереження таких коштів без достатніх правових підстав, мають корпоративний характер.

 

• Оскільки предметом спору між фізичною особою та ПАТ є стягнення з акціонерного товариства на користь його акціонера - фізичної особи дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка, інфляційних втрат і 3 % річних, а також ураховуючи, що відповідач не оспорює обсяг майнових прав (розмір дивідендів), успадкованих позивачкою від померлого чоловіка, та відповідний порядок їх спадкування, то цей спір за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства.

 

• Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. У поданому позові ПОВ просило визнати удаваним договір купівлі-продажу корпоративних прав, укладений з фізичною особою; визнати, що насправді між сторонами укладено договір доручення; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, укладений між фізичними особами; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, укладений між фізичними особами. Хоча між ПОВ та фізичною особою і виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, проте цей договір стосується розпорядження корпоративними правами.

 

• На вимоги учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи про визнання недійсним укладеного цією юридичною особою договору поширюється юрисдикція господарського суду незалежно від того, чи заявлені іншими відповідачами у справі фізична особа як сторона оспорюваного договору та приватний нотаріус, який цей договір посвідчив.

 

• Особа просила встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ. Установлення цього факту заявниця пов'язує з відновленням діяльності товариства та підтвердженням її прав як власника іменних цінних паперів з метою реалізації їх відповідно до вимог статей 317-319 Цивільного кодексу України. Таким чином, ідеться не просто про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів, а про спір щодо відновлення корпоративних прав особи як власника іменних цінних паперів у зв'язку з відновленням діяльності товариства.

 

• Позивач просив визнати незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) його від виконання повноважень голови правління товариства та виключення його з числа осіб, які мають право підпису, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства. По суті цей спір є переважно корпоративним та підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• Оскільки спір стосується витребування фізичними особами із чужого незаконного володіння простих іменних акцій, емітованих ПАТ, тобто цінних паперів, які посвідчують майнові права позивачів щодо вказаного акціонерного товариства, то за своєю правовою природою цей спір є господарсько-правовим як такий, що пов’язаний з правами на цінні папери (акції) та правами, що виникають з них, у тому числі і з їх обліком, і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, як це прямо передбачено пунктом 5 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

 

• Спори між учасниками споживчого товариства або між споживчим товариством і його членом, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього товариства, є такими, що виникають з корпоративних відносин. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилалася на порушення її прав як члена споживчого товариства на участь у його загальних зборах, у тому числі й права обирати та бути обраною до керівних органів товариства. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов'язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

 

• Якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів.

 

• Фізича особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним рішення членів правління кооперативу та членів ревізійної комісії про відсторонення від виконання обов’язків члена правління кооперативу. Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими.

 

• Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

 

• Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

 

• Позов фізичної особи про визнання недійсним та скасування рішення установчих зборів та запису проведення державної реєстрації об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. Цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи.

 

• Фізична особа просить встановити факт його виходу зі складу учасників ТОВ, посилаючись при цьому на те, що такі відомості не були внесені до державного реєстру. Відтак, між ним та ТОВ існує спір про право, зокрема щодо оскарження бездіяльності останнього в частині неподання відомостей щодо зміни власника товариства до державного реєстратора, який має вирішуватися в позовному провадженні. Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора. Разом з тим, спори, пов`язані із виходом учасника з товариства, носять характер корпоративних та повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.

 

• Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин. Спори ж у справах за участю акціонерів або учасників товариства, що вибули, належать до корпоративних та мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

 

• Встановивши, що предметом розгляду спору у цій справі є дійсність правочину про відчуження частки у товаристві у правовідносинах, що не є сімейними чи спадковими, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є стороною оспорюваного договору фізична особа.

  

Господарська юрисдикція у справах, що стосуються виконавчого провадження

• Позивач (юридична особа) звернувся з позовом до відповідачів (Відділ ДВС та Міністерство юстиції), вважаючи порушеним право іпотекодержателя щодо набуття у власність предмета іпотеки. Тому незалежно від підстав арешту майна, враховуючи характер спору, позов про зняття арешту з нерухомого майна згідно зі статтею 15 ЦПК України, статтями 1 і 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, мав розглядатися за правилами господарського судочинства.

 

Господарська юрисдикція у справах щодо стягнення грошових сум, збитків, шкоди

• Спори про стягнення органом соціального страхування з юридичної особи - роботодавця виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному внаслідок поновлення працівника на посаді за рішенням суду є господарсько-правовими та підлягають вирішенню в судах господарської юрисдикції.

 

• Якщо стороною господарського спору є громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату прийняття судового рішення втратив цей статус, то зміна статусу, що відбулася після порушення провадження у справі, не зумовлює наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і відповідно - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.

 

• Позов Фонду гарантування вкладів до фізичних осіб як пов'язаних осіб у розумінні статті 52 Закону «Про банки і банківську діяльність» з ПAT «Брокбізнесбанк» про відшкодування майнової шкоди за своїм суб'єктним складом (справа у спорі між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв'язку із розпочатою процедурою ліквідації банку) відноситься до юрисдикції господарських судів.

 

• Нежитлове приміщення щодо утримання якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги, використовується відповідачем для розміщення магазину, тобто з метою здійснення господарської діяльності - підприємництва. Уклавши зпозивачем - виконавцем комунальної послуги договір про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, відповідач здійснила документальне оформлення відносин з надання їй житлово-комунальних послуг внаслідок здійснення нею господарської діяльності як суб'єктом господарювання у нежитловому приміщенні. Припинення дії договору про надання комунальних послуг не змінює та не припиняє використання відповідачем належного їй на праві власності нежитлового приміщення у сфері господарювання. Враховуючи наведене, справа підлягала розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• УПФУ звернулося до суду з позовом до державного підприємства про відшкодування надмірно виплаченої пенсії. Спір про відшкодування завданих Пенсійному фонду збитків, завданих відповідачем внаслідок незаконного отримання грошових коштів з урахуванням його суб'єктного складу повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

 

• Фермерське господарство заявило вимогу до органу прокуратури та держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб’єкта владних повноважень. Така вимога не об’єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

 

• Спір між страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, із страховиком, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність повинен бути вирішений за правилами господарського судочинства, оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим. Спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• Спори, що виникають між юридичними особами та посадовою особою господарського товариства щодо реалізації нею своїх повноважень за своїм суб`єктним складом підвідомчі господарським судам. Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю). Предметом спору у справі є правомірність дій голови правління ВАТ як органу управління юридичної особи, а не фізичної особи, щодо надання згоди від імені юридичної особи на передачу в іпотеку банку частини цілісного майнового комплексу, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

 

Господарська юрисдикція в інших категоріях справ

• Спір між територіальним органом ДФС та міською лікарнею з приводу зберігання товару, переміщеного на митну територію України, не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства і підлягає розгляду за правилами ГПК України.

 

• Позов банку до фізичної особи як арбітражного керуючого у справі щодо банкрутства фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності про стягнення вартості майна, що перебувало в іпотеці банку,  реалізованого в межах виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

 

• Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, що є суб’єктами некомерційної господарської діяльності.

 

• Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи за позовом ФОП про визнання електронних торгів такими, що відбулися, встановлено, що позивачем під час реєстрації на веб-сайті електронних торгів використана форма для реєстрації участі у спірних торгах не для фізичних осіб, а саме для юридичних осіб, яка містить не властиві для перших реквізити, під час проходження реєстрації позивачем надано реквізити банківського рахунку, відкритого ФОП, з якого надалі й був сплачений гарантійний внесок. Реєструючись учасником спірних торгів, скориставшись наявними опціями на веб-сайті електронних торгів, та сплачуючи гарантійний внесок (який був повернений на той самий банківський рахунок) позивач обґрунтовано вважав, що він діяв саме як фізична особа-підприємець.

 

• Вимоги про стягнення вихідної допомоги у зв’язку зі звільненням працівника до боржника, щодо якого порушено процедуру про банкрутство, слід пред’являти не до арбітражного керуючого, а до боржника в особі арбітражного керуючого, оскільки останній діє від імені боржника як уповноважений його представник. Заявлені вимоги щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні з боржника, відносно якого порушено процедуру про банкрутство, підвідомчі господарському суду, у проваджені якого перебуває справа про банкрутство, і не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• У випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов’язання (господарські зобов’язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб’єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов’язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

 

• Договори оренди тракторного стану з піднавісом укладено для ведення підприємницької діяльності, а позов мотивовано порушенням оспорюваним договором прав позивача на користування ним орендованим майном. Тобто між сторонами існували правовідносини, які притаманні господарській діяльності. Посилання на те, що цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства на тій підставі, що оспорюваний договір укладено з відповідачем як фізичною особою, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій про необхідність вирішення цього спору саме господарським судом, оскільки станом на день подання цього позову останній вже мав статус ФОП.

 

• Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема під час прес-конференції щодо діяльності окремої виробничої установи (її результатів) в якій вона працює, є саме ця юридична особа. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою, для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона. Отже, виступаючи на прес-конференції особа, як голова правління цього товариства представляв його інтереси та діяв від його імені, оскільки уповноважений здійснювати всі юридично значимі дії, зокрема, представляти товариство у відносинах з іншими суб’єктами господарської діяльності та фізичними особами. Викладена ним інформація стосувалася провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу в частині невиконання/неналежного виконання договірного зобов’язання іншою юридичною особою та суб'єктом господарської діяльності, на підставі якого останній використовує електричну енергію для власних потреб.

 

• Оскарження Генеральної угоди з підстави невключення позивача до спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок не є трудовим спором (конфліктом), а є спором між громадськими організаціями з приводу формування спільного представницького органу.

 

• Відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах щодо цінних паперів. Єдиним винятком у вищевказаній нормі, що обмежує участь фізичної особи у наведеній категорії спорів, є спори щодо боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах. 

 

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

• Скасування арешту, накладеного на майно як захід забезпечення кримінального провадження, повинно здійснюватися в порядку передбаченому нормами КПК України, тому позов про звільнення майна з-під арешту, який накладено за правилами КПК України, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

• Позовні вимоги про повернення (витребування від органу досудового розслідування) автомобіля, визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні, не можуть бути розглянуті з порушенням вимог КПК України, тобто всупереч встановленому для цього процесуальному порядку.

 

• Кримінальне провадження у справі, у якій ухвалена постанова слідчого про заборону на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля триває, справа не передана до суду на час набрання чинності КПК України від 2012 року, а тому вирішення питання щодо зняття арешту чи оскарження дій чи бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України від 2012 року. Оцінку правомірності процесуального документа, ухваленого в порядку кримінального судочинства, не може бути надано у порядку іншого, а саме цивільного судочинства, оскільки КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування.

 

• Арешт на майно накладений за правилами кримінального судочинства підлягає скасуванню за правилами того виду ж судочинства. Але оскільки нормами КПК України 1960 року не було визначено порядку скасування арешту майна за ініціативою осіб які, не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України 2012 року.
• Органи досудового розслідування (органи, що здійснюють дізнання і досудове слідство) під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, а також у ході розслідування кримінальної справи або здійсненні досудового розслідування не виконують владних управлінських функцій. Спір щодо оскарження передумов проведення та проведення обшуку у житловому приміщенні підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

 

• Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

 

• У разі заявлення за правилами цивільного, господарського чи адміністративного судочинства вимоги про повернення речових доказів, доля яких була вирішена судом відповідно до КПК України, суди повинні відмовляти у відкритті провадження у справі, а якщо воно було відкрите, - постановляти ухвалу про його закриття.

 

• Порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, встановлюється статтею 303 КПК України, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

 

• Предметом спору є вимоги про зобов`язання ТУ ДСА повернути грошову заставу, яка була сплачена у рамках кримінального провадження. Ураховуючи наведене, питання, які стосуються застави, застосованої як запобіжний захід у межах кримінального провадження, є кримінально-процесуальними правовідносинами і повинні вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

 

• Прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, зокрема й при вирішенні питань щодо доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу та про визначення групи прокурорів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже, оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК.

 

СПРАВИ, ЩО ВЗАГАЛІ НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО СУДОВОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

• Здійснення секретарем судового засідання процесуальних функцій, пов’язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду. Суди правильно не вказали суд, до юрисдикції якого мав би, за аргументами заявника, належати розгляд цієї справи.

 

• Правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов’язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не можуть бути розглянуті й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

 

• Наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині невизнання укладених позивачем договорів не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

 

• Вимоги міської ради про визнання протиправними дій заступника прокурора щодо звернення до господарського суду з позовною заявою не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

 

• Суди не вправі розглядати позовні вимоги, що мають на меті зобов'язати інший суд вчинити певні процесуальні дії на виконання судового рішення. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

 

• Дії судді у разі надходження до нього позову та його незгоди з порядком розподілу справ, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, випливають із процесуального закону, який не передбачає у таких випадках можливості подання цим суддею позову до працівників апарату відповідного суду.

 

• Спір про визнання протиправною бездіяльності директора експертної установи, що полягає у не направленні подання про допущення судовим експертом порушень вимог нормативно-правових актів з питань проведення судової експертизи та методик проведення судових експертиз, а також притягнення його до дисциплінарної відповідальності, та зобов'язання вчинити відповідні дії не може бути предметом судового розгляду.

 

• Вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора)  вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами.

 

• Прокуратура реалізувала своє право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів, подавши скаргу стосовно адвоката, який, на її думку, вчинив дисциплінарний проступок. При цьому вказана заява не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків у позивача (адвоката), а тому викладені у ній обставини не можуть бути окремим предметом спору. Лише за наслідками розгляду вказаної заяви компетентним органом для позивача можуть виникнути певні юридичні наслідки, та у разі незгоди з відповідним рішенням останній не позбавлений права оскаржити його в судовому порядку.

 

• Справа щодо вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів в частині визнання правочину (операції) нікчемним із одночасним застосуванням наслідків нікчемності, а саме - проведення сторнування банківських операцій з перерахування коштів з рахунку особи та відображення сторнованих коштів на рахунку їх первісного власника, не може розглядатися у судах (в тому числі у господарських).

 

• У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, прокурор діє як учасник кримінального провадження, виконуючи процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські. Не можуть бути предметом судового розгляду заявлені разом вимоги про визнання протиправними дій прокурора з утримання матеріалів кримінального провадження та використання ним цих матеріалів на власний розсуд із затримуванням розгляду справ за скаргами, поданими в порядку статті 303 КПК України, та про відшкодування моральної шкоди, завданої цими діями прокурора.

 

• Позовна вимога про встановлення відсутності повноважень у секретаря сільради на посвідчення заповіту взагалі не підлягає розгляду в судах. Захист порушенного права, на поновлення якого заявлено цей позов, має відбуватися шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про визнання заповіту недійсним, а не з позовом про відсутність повноважень у посадової особи місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій, зокрема на посвідчення заповіту.

 

• Позов фізичної особи до комунального підприємства про оскарження дій щодо видачі довідки про склад сім'ї та зареєстрованих осіб у житловому приміщенні не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб'єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим. Довідка не є актом правозастосування та має виключно інформативний характер, судовому оскарженню не підлягає.

 

• Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправним та скасування рішення Виконкому про затвердження акта щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

 

• Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов’язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов’язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі.

 

• Не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

 

• Вимога про встановлення фактів втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ щодо оподаткування доходів заявника чи порушення ним митних правил, а не в окремому чи позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.

 

• Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про скасування протоколу щодо розгляду акта про порушення ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду зазначеного акта неправомірними, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Такі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду.

 

• Оскільки члени ФБУ повинні дотримуватись правил, встановлених міжнародними спортивними організаціями, таким як ФІБА та ФІБА-Європа, а ФБУ, в свою чергу, є членом зазначених організацій, спори між суб’єктами у сфері баскетболу та ФБУ стосовно дотримання офіційних правил баскетболу і принципів чесної гри, є предметом арбітражного провадження. Позов про визнання протиправним і скасування рішення ФБУ не може бути розглянутий у судовому порядку будь-якої юрисдикції.

 

• Чинне законодавство не передбачає виключення з ЄРДР інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов’язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу про зобов'язання виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред'явлення позивачеві обвинувачення у вчиненні злочину, суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.

 

• Збори суддів як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб’єктом владних повноважень. Встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.

 

• Вимоги про встановлення передбачених підстав для призначення чи відмови в призначенні захисника під час розгляду кримінальної справи вирішуються в межах цієї кримінальної справи та не можуть розглядатися шляхом встановлення такого факту в іншій справі за правилами будь-якого судочинства.

 

• Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник.

 

• Вимоги позивача про визнання проведеної ДП зйомки земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками; визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні третьої особи та зобов'язання ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини, що призвели до ймовірного порушення прав позивача, можуть слугувати доказами на обґрунтування та підставою для підтвердження правової позиції при пред’явленні позову в порядку цивільного судочинства. За таких підстав, в цій частині позов не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративної, а і в порядку будь-якої іншої юрисдикції.

 

• Справа про встановлення юридичних фактів належності до певної національності, неправильності актового запису у свідоцтві про народження в частині вказівки національності не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв’язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності.

 

• На час звернення до суду із заявою про встановлення факту участі у бойових діях чинне законодавство передбачало позасудову процедуру підтвердження особою її участі в бойових діях з метою отримання статусу учасника бойових дій. Визначено орган, який уповноважений приймати таке рішення, встановлено перелік документів, необхідних для підтвердження участі особи в бойових діях. Перекладання на суд функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури отримання статусу учасника бойових дій та поставило б у нерівні умови осіб, які отримують такий статус з дотриманням цієї процедури. Проте особа, якій рішенням уповноваженого органу (комісії) відмовлено у визнанні учасником бойових дій, не позбавлена права звернутися до суду з метою оскарження такого рішення, і під час дослідження обставин відмови в позовному провадженні можуть досліджуватися, зокрема, докази, надані особою на підтвердження факту участі у бойових діях разом з іншими обставинами, заслуховуватись доводи і заперечення сторін. З урахуванням наведеного зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

 

• Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних – це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». В судовому порядку неможливе вирішення колективних трудових спорів.

 

• Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

 

• Особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою. Разом з тим, звертаючись з позовом в окремому позовному провадженні, ПАТ відповідних положень не врахувало та заявило в окремому позовному провадженні вимоги, які фактично є вимогами визнати незаконною бездіяльність боржника з невиконання судових рішень в межах виконавчого провадження та зобов’язати боржника виконати судові рішення, що не відповідає приписам процесуального закону.

 

• За загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір. При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень.