Сєвєродонецький міський суд Луганської області

18 квітня 2018, 09:38

УКРАЇНА

ВИЩА РАДА ПРАВОСУДДЯ

ТРЕТЯ ДИСЦИПЛІНАРНА ПАЛАТА

РІШЕННЯ

28 березня 2018 року	Київ	№ 914/3дп/15-18

Про притягнення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича І.О. до дисциплінарної відповідальності

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., Швецової Л.А., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Александрової Раїси Єгорівни на дії судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича Ігоря Олександровича,

встановила:

Постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 року № 1895-III «Про обрання суддів» Юзефовича Ігоря Олександровича обрано суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області безстроково.

До Вищої ради правосуддя 24 жовтня 2017 року (вх. № А-6605/0/7-17) надійшла скарга Александрової Р.Є. на дії судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича І.О. під час розгляду адміністративної справи № 428/10137/17 (провадження № 2-а/428/429/2017) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області (далі – УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області) про визнання бездіяльності та рішення щодо невиплати пенсії протиправними та дискримінаційними, зобов’язання поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з 1 березня 2016 року.

У скарзі Александрова Р.Є. зазначає, що ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 вересня 2017 року суддя Юзефович І.О. відмовив їй у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, не взяв до уваги її скрутне матеріальне становище та зобов’язав сплатити судовий збір за подання позовної заяви у великому розмірі, чим позбавив її доступу до правосуддя. У зв’язку з наведеними обставинами скаржник просила притягнути суддю Юзефовича І.О. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 24 жовтня 2017 року вказана скарга була передана для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 січня 2018 року № 274/3дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича І.О.

Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефович І.О. про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом надіслання йому повідомлення на адресу суду та розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя, на засідання втретє не з’явився, надіслав на адресу Вищої ради правосуддя лист, у якому повідомив про неможливість прибуття на засідання у зв’язку з необхідністю слухання раніше призначених до розгляду справ.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича І.О. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

20 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності, рішень протиправними та дискримінаційними, зобов’язання вчинити дії.

Справу було зареєстровано за № 428/10137/17 (провадження № 2-а/428/429/2017) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Юзефовичу І.О.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У липні 2014 року на сході України за місцем її проживання у місті Луганську було розпочато антитерористичну операцію та припинено їй виплату пенсії у зв’язку з неможливістю доставки грошей на тимчасово окуповану територію. 11 липня 2016 року вона стала на облік як внутрішньо переміщена особа в місті Сєвєродонецьку Луганської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11 липня 2016 року № НОМЕР_1, та 12 липня 2016 року звернулась до УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про виплату пенсії шляхом перерахування коштів на банківський рахунок.

ОСОБА_1 зазначала, що свій картковий рахунок в акціонерному товаристві «Ощадбанк», на який зараховується її пенсія, вона використовує як накопичувальний та перебуває на повному утриманні своїх родичів.

26 червня 2017 року у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем з метою зняття накопичених грошових коштів вона вирішила з’ясувати залишок коштів на своєму картковому рахунку та зателефонувала на гарячу лінію акціонерного товариства «Ощадбанк». Під час телефонної розмови з оператором банку їй стало відомо, що зарахування щомісячних пенсійних виплат на її картковий рахунок припинилося у березні 2016 року, у липні 2016 року відновлено не було, а на рахунку залишилося декілька гривень.

Та обставина, що ОСОБА_1 виявила факт припинення нарахування їй пенсії через великий проміжок часу, не знімала грошові кошти (нараховану пенсію) зі свого карткового рахунку, не спростовує твердження про її незадовільний майновий стан, оскільки, як зазначено вище, вона є внутрішньо переміщеною особою з території проведення антитерористичної операції та перебуває на повному утриманні своїх родичів.

4 липня 2017 року з метою з’ясування підстав припинення виплати пенсії ОСОБА_1 через адвоката ОСОБА_2 надіслала до УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області відповідну заяву про надання інформації від 28 червня 2017 року. У відповідь на вказану заяву УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області листом від 18 липня 2017 року № 191/А-4 повідомило, що за її заявою від 12 липня 2016 року її пенсійну справу взято на облік 20 грудня 2016 року, а за попереднім місцем її обліку у місті Харкові з березня 2016 року їй призупинено виплату пенсії з огляду на тривалу відсутність за місцем проживання. Також у листі зазначено, що підставою невідновлення виплати їй пенсії став отриманий УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області акт з протоколом від 30 листопада 2016 року № 20, яким не підтверджено місце її фактичного проживання.

Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 відповідно до 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 8 Закону України «Про судовий збір» заявила клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем. Зокрема, зазначила, що вона є пенсіонером, пенсію, яка є єдиним джерелом її існування, не отримує з вини УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області, а тому сплата судового збору в розмірі 640 гривень є непідйомним фінансовим навантаженням та перешкодою у доступі до правосуддя. Як на доказ скрутного матеріального становища ОСОБА_1 посилалась на лист УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області про призупинення виплати пенсії з 1 березня 2016 року.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 вересня 2017 року (суддя Юзефович І.О.) відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено п’ятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання документа про сплату судового збору за подання позову.

В ухвалі суду першої інстанції зазначено, що суд не погоджується із твердженням позивача, що її скрутне матеріальне становище не дозволяє сплатити суму судового збору за подання позову з огляду на рівність усіх учасників процесу перед законом і судом. Також суд першої інстанції зауважив, що позивач ОСОБА_1 не надала «жодних доказів» на підтвердження скрутного матеріального становища.

У подальшому ухвала від 25 вересня 2017 року була оскаржена ОСОБА_1, проте доступу до суду апеляційної інстанції, а пізніше і касаційної інстанції позивач не отримала з аналогічних причин – через відсутність коштів на сплату судового збору. Клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору були залишені без задоволення ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року (суддя Чебанов О.О.) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2017 року (суддя Мороз В.Ф.) відповідно.

9 січня 2018 року суддя Юзефович І.О. постановив ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Юзефовича І.О. щодо відмови ОСОБА_1 у доступі до правосуддя утворюють дисциплінарний проступок з огляду на таке.

Статтею 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали суду) (далі – КАС України) визначено вимоги до позовної заяви. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати (частина третя статті 106 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

Згідно із частиною першою статті 88 КАС України та частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час постановлення ухвали суду) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

ОСОБА_1 має статус тимчасово переміщеної особи з району проведення антитерористичної операції у місті Луганську, є пенсіонером, а пенсія – єдине джерело її доходу. Пенсійні виплати ОСОБА_1 були припинені з березня 2016 року. Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до УПФУ у місті Сєвєродонецьку Луганської області стало саме безпідставне припинення виплати їй пенсії.

Припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 підтверджується листом УПФУ в місті Сєвєродонецьку Луганської області від 18 липня 2017 року № 191/А-4, на що остання послалася, порушуючи питання про звільнення від сплати судового збору. Будь-якої оцінки цьому листу суд не дав, стверджуючи, що ОСОБА_1 не надала «жодних доказів» на підтвердження скрутного матеріального становища.

З огляду на наведене ОСОБА_1 вказала на припинення надходжень з єдиного наявного у неї джерела доходів (пенсії) та надала суду відповідний підтвердний документ (лист УПФУ в місті Сєвєродонецьку).

Очевидно, що за відсутності у позивача ОСОБА_1 інших джерел доходів підтвердити таку відсутність документально в її ситуації було неможливо. Отже, вимоги, висунуті судом як умова для надання ОСОБА_1 доступу до правосуддя, були завідомо невиконуваними, а покладений на позивача тягар доведення факту «відсутності інших доходів» – явно несправедливим та непропорційним.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, хоча згідно з практикою Європейського суду з прав людини допускає, що його здійснення залежить від певних умов, зокрема від необхідності сплати судового збору.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Водночас, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що вимога сплатити судовий збір сама по собі не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Європейський суд з прав людини виходить із того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий його розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя (див., зокрема, пункти 68–76 рішення у справі «Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania» від 26 липня 2011 року).

Європейський суд з прав людини встановлює, чи був дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд заяви та правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс та зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (пункт 111 рішення у справі «Shishkov v. Russia» від 20 лютого 2014 року).

При оцінюванні розміру судового збору необхідно враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (пункт 60 рішення у справі «Kreuz v. Poland» від 19 червня 2001 року).

З урахуванням викладеного немає жодних сумнівів, що у випадку, коли позивач позбавлений свого єдиного доходу – пенсії, з приводу чого він і звертається до суду, він не повинен позбавлятися доступу до суду через відсутність коштів, необхідних для сплати судового збору.

У свою чергу, застосовані стандарти доведення повинні передбачати реальну можливість особи довести відсутність у неї необхідних коштів для оплати судового збору.

У питанні про доведення виконання особою умов надання їй доступу до суду на таку особу не повинен покладатися непропорційний тягар, що є очевидним і підтверджується, зокрема, практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 37 рішення у справі «Tence v. Slovenia» Європейський суд з прав людини зазначив, що «національні суди зробили надмірно жорстким тягар доведення для заявника, на нього було покладено непропорційний тягар доведення (у цьому випадку – доведення того, що відправлений ним факс був дійсно отриманий судом)», і у зв’язку з цим його було позбавлено права на доступ до суду, а отже, права на справедливий судовий розгляд у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи наведене, суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефович І.О. явно несправедливо розподілив тягар доведення у питанні про обставини, на які посилалася ОСОБА_1 на обґрунтування заявленого клопотання про її звільнення від сплати судового збору у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем, а його висновок про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишення її позовної заяви без руху є явно необґрунтованим. Стандарти доведення, застосовані суддею Юзефовичем І.О., є вочевидь невиконуваними для особи, яка не має постійного джерела доходів. Більш того, суддею було необґрунтовано вказано про неподання ОСОБА_1 «жодних доказів» її скрутного становища, що не відповідає дійсності. Будь-яка оцінка наданому ОСОБА_1 доказу її важкого матеріального стану не надавалася.

З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що хоча відмова ОСОБА_1 у доступі до правосуддя мала місце з підстав, передбачених законом, дії судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича І.О. внаслідок його очевидної недбалості порушують основоположні права людини, а встановлене обмеження права на доступ до правосуддя у цій конкретній ситуації є явно непропорційним, відповідно суддею Юзефовичем І.О. вчинено дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Причому несправедливість та непропорційність покладеного на позивачку індивідуального тягаря в даному випадку є явною настільки, що дозволяє зробити висновок про те, що дії судді явно виходять за межі допустимого суддівського розсуду.

Враховуючи очевидність зазначених вище порушень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що порушення, вчинені суддею Юзефовичем І.О., не мають характеру простої суддівської помилки, а вчинені внаслідок неналежного ставлення до службових обов’язків.

Згідно з частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно з характеристикою судді, підписаною заступником голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області Макаренко І.Г., Юзефович І.О. за період роботи в суді зарекомендував себе принциповим, грамотним, старанним працівником. Має стійкі моральні принципи, у критичних ситуаціях поводиться коректно, вміє правильно будувати свої стосунки з учасниками судового процесу, громадянами та колегами по роботі.

Відповідно до листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 1 березня 2018 року № 27-1037/18 рішенням Комісії від 14 березня 2013 року № 649/дп-13 суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича І.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього стягнення у виді догани. Згідно з частиною третьою статті 88 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у відповідній редакції, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не було піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення.

За даними офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя, суддя Юзефович І.О. Вищою радою правосуддя до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Юзефовича І.О., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді. Водночас врахуванню підлягає очевидний характер порушення, його наслідки – повне позбавлення особи доступу до правосуддя.

З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Юзефовича І.О. дисциплінарного стягнення у виді попередження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області Юзефовича Ігоря Олександровича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова

Члени Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський

А.А. Овсієнко

М.П. Худик

Л.А. Швецова